О люди! люди небораки!
Тарас Шевченко
О люди! люди небораки!
Нащо здалися вам царі?
Нащо здалися вам псарі?
Ви ж таки люди, не собаки!
Вночі і ожеледь, і мряка,
І сніг, і холод. І Нева
Тихесенько кудись несла
Тоненьку кригу попід мостом.
А я, отож таки вноні
Іду та кашляю йдучи.
Дивлюсь: неначе ті ягнята,
Ідуть задрипані дівчата,
А дід (сердешний інвалід)
За ними гнеться, шкандибає,
Мов у кошару заганяє
Чужу худобу. Де ж той світ?!
І де та правда?! Горе! Горе!
Ненагодованих і голих
Женуть (последний долг отдать),
Женуть до матері байстрят
Дівчаточок, як ту отару.
Чи буде суд! Чи буде кара!
Царям, царятам на землі?
Чи буде правда меж людьми?
Повинна буть, бо сонце стане
І осквернену землю спалить.
3 ноября [1860, С.-Петербург]
Про вірш
Гірке філософське звернення до покріпаченого людства із закликом скинути рабську полуду з очей, прогнати царів і псарів та жити вільним братерським розумом.
Історія
Написано 3 листопада 1860 року в Петербурзі. Це один із найвищих за силою узагальнення громадянських віршів Шевченка останніх місяців життя.
Поет з болем бачив, як імперська пропаганда та релігійна темрява переконують мільйони селян у 'божественному' походженні царя й поміщицької влади.
Форма
Чотиристопний ямб ораторського типу з потужною риторичною наснагою, сповнений саркастичних запитань і прямих звертань до юрби.
Стиль карбований, динамічний, сповнений народної мовної енергії та біблійної пророчої сили.
Як читати
Шевченко ставить просте, але революційне питання: «Нащо здалися вам царі? Нащо здалися вам псарі?», доводячи повну паразитарність і неприродність деспотичної влади.
Люди, які добровільно кланяються своїм гнобителям, названі «небораками», засліпленими рабами, що віддали свій розум і силу на поталу грабіжникам.
Поет закликає прозріти, скинути чуже ярмо й будувати суспільство на засадах природного права, де кожна людина є вільною, а єдиним законом є совість і братерська любов.
Теми: критика рабської свідомості · паразитизм монархії · заклик до прозріння · природна рівність людей · громадянський обов'язок