Ой пішла я у яр за водою,
Аж там милий гуляє з другою.
А другая тая,
Розлучниця злая,
Багатая сусідонька,
Вдова молодая.
А я вчора з нею,
З сією змією,
В полі плоскінь вибирала
Та все й розказала,
Що як мене любить,
Женитися буде,
І до себе злую суку
Просила в придане.
Йване мій, Іване,
Друже мій коханий,
Побий тебе сила божа
На наглій дорозі.
Друга половина 1848, Косарал
Драматичний пісенний монолог зрадженої дівчини, сповнений пекучого болю, ревнощів, розчарування в коханому Івані та прокляття підступній суперниці.
Створено на Косаралі наприкінці 1848 року; вірш спирається на глибинну традицію українських дівочих пісень про невірність і зраду милого.
Поет віртуозно фіксує емоційний вибух скривдженого жіночого серця, яке ще вчора ділилося найпотаємнішим із підступною подругою.
Коломийковий розмір із чергуванням коротких, експресивних реплік; багатство фольклорних інвектив і проклять.
Динамічний синтаксис, що відтворює схвильоване, переривчасте дихання плачу і гніву.
Джерело трагедії полягає у подвійній зраді: коханого хлопця та сусідки-вдови, якій дівчина щиро довірила свою таємницю під час вибирання плосконей.
Прокляття на адресу Івана («Побий тебе сила божа на наглій дорозі») демонструє силу зневаженого кохання, що трансформується у відчайдушний крик до небес.
Шевченко з винятковим психологізмом змальовує трагедію довіри та підступності в сільському патріархальному середовищі.
Теми: зрада коханого · підступність подруги · дівочий розпач · прокляття зраднику · психологізм ревнощів