«Ой умер старий батько
І старенькая мати,
Та нема кому щирої
Тії радоньки дати.
Що мені на світі,
Сироті, робити?
Чи йти в люде жити,
Чи дома журитись?
Ой піду я в гай зелений,
Посаджу я руту.
Якщо зійде моя рута,
Остануся тута,
Прийде милий в мою хату
Хазяїнувати.
А як же ні, то я піду
Доленьку шукати».
Посходила тая рута,
В гаї зеленіє.
А дівчина-сиротина
У наймах марніє.
Друга половина 1848, Косарал
Трагічна картина розпаду міцної патріархальної родини після смерті батька-господаря: злидні, сирітство та розпорошення дітей по чужих хатах.
Створено наприкінці 1848 року на Косаралі й занесено до другого зошита захалявної книжечки.
Шевченко пережив цю трагедію на власному досвіді: смерть батька Григорія Івановича в 1825 році призвела до розпаду його власної родини й поневіряння сиріт по наймах.
Поет узагальнює особистий біль до рівня національної катастрофи покріпаченого українського села.
Народнопісенний коломийковий лад із жалібною похоронною інтонацією, що переходить у побутову оповідь про злидні.
Виразний контраст між колишнім достатком і ладом та раптовою руїною після відходу голови роду.
Смерть батька знищує підвалини селянського космосу: хата валиться, діти йдуть у наймити, земля переходить до чужих рук.
Втрата батька символізує також втрату поводиря й захисника для всього українського народу, який опинився беззахисним перед хижими поміщиками та царськими чиновниками.
Шевченко виявляє безмежне співчуття до сирітської недолі, яка знищує найкращі пориви молодої душі.
Теми: смерть батька · розпад родини · сирітство і найми · руїна селянської хати · соціальна трагедія