Ой виострю товариша,
Засуну в халяву
Та піду шукати правди
І тієї слави.
Ой піду я не лугами
І не берегами,
А піду я не шляхами,
А понад шляхами.
Та спитаю в жидовина,
В багатого пана,
У шляхтича поганого
В поганім жупані.
І у ченця, як трапиться,—
Нехай не гуляє,
А святе письмо читає,
Людей поучає.
Щоб брат брата не різали,
Та не окрадали,
Та в москалі вдовиченка
Щоб не оддавали.
Друга полонина 1848. Косарал
Грізний бунтарський вірш-заклик до збройної відплати: гостріння ножа-товариша як підготовка до святого походу за скривджених і знедолених.
Написано на острові Косарал 1848 року під безпосереднім враженням від звісток про селянські повстання в Україні та революційні спалахи в Європі.
«Товариш» у мові козаків і гайдамаків — це ніж, шабля або вірна зброя, що служить єдиним надійним захисником невільника.
Короткий рубаний чотиристопний ямб із парним римуванням; енергійний синтаксис та карбований, маршовий ритм бойової пісні.
Контраст між прихованим підготовчим рухом (засунути в халяву) та вибуховою внутрішньою рішучістю героя.
Образ гостріння ножа є центральною міфологемою шевченківської ідеї народної революції та збройного скинення кріпосницького ярма.
Пошук «правди і долі» з ножем у руках усвідомлюється як єдиний дієвий шлях, коли закони імперії й церковні проповіді захищають лише катів і панів.
Твір перегукується з мотивами «Гайдамаків» та «Сну», концентруючи в кількох рядках вибухову енергію вікової селянської помсти.
Теми: бунтівний пафос · гостріння ножа · гайдамацька помста · пошук правди силою · ненависть до гнобителів