Ой я свого чоловіка
Тарас Шевченко
Ой я свого чоловіка
В дорогу послала,
А од шинку та до шинку
Стежечку топтала.
Та до куми заходила
Пшона позичати,
Отих дітей годувати
В нетопленій хаті.
І нагодувала,
І спати поклала,
Сама пішла до дяка
Добувати п’ятака,
Та й заночувала.
А із Криму чоловік
Ледве ноги доволік.
Воли поздихали,
Вози поламались,
З батіжками чумаченьки
Додому вертались.
Увійшов у хату,
Ударивсь об поли:
Лазять діти у запічку
Голодні і голі.
«А де ваша, діти, мати?» –
Сердешний питає.
«Тату! тату! наша мати
У шинку гуляє».
Друга половина 1848, Косарал
Про вірш
Колоритний жартівливо-побутовий вірш про молодицю, яка провела чоловіка в дорогу і вирушила святкувати свободу й танцювати до шинку.
Історія
Створено на Косаралі наприкінці 1848 року під час записування та літературної обробки зразків народнопоетичного гумору.
Твір відображає стихійну сміхову культуру українського села, де веселий сміх і шинкові розваги слугували психологічною розрядкою від важкої праці.
Форма
Швидкий коломийковий розмір, насичений розмовними вигуками, гумористичними подробицями та грайливими паралелізмами.
Ритм імітує запальний народний танець (козачок чи гречаники).
Як читати
Образ енергійної молодиці ламає патріархальні стереотипи про цілковиту покірність жінки, демонструючи її прагнення до автономії та радості.
Шинок виступає осередком соціального спілкування, де сільські мешканці бодай на короткий час забувають про злидні й насолоджуються веселощами.
Шевченко майстерно фіксує живу карнавальну стихію народної культури, сповнену життєлюбства та соковитого українського гумору.
Теми: побутовий гумор · карнавальна сміхова культура · молодиця в шинку · народний оптимізм · пісенний колорит