Посаджу коло хатини
На вспомин дружині
І яблуньку, і грушеньку,
На вспомин єдиній!
Бог дасть, виростуть. Дружина
Під древами тими
Сяде собі в холодочку
З дітками малими.
А я буду груші рвати,
Діткам подавати…
З дружиною єдиною
Тихо розмовляти:
«Тойді, серце, як бралися,
Сі древа садив я…
Щасливий я!» — «І я, друже,
З тобою щаслива!»
19 ноября [1859], С.-Петербург
Ніжний ліричний вірш за мотивами поезії французького поета Едуара Сови про садіння калини та надію на затишний родинний рай у вільній Україні.
Вірш написаний у листопаді 1859 року в Петербурзі. Поштовхом став вірш французького поета Едуара Сови, перекладений російською Василем Курочкіним в журналі 'Искра'.
Шевченко повністю переніс французький мотив на рідний український ґрунт, наситивши його національною символікою (калина, тиха оселя, Дніпро) та власними мріями про одруження.
Чотиристопний хорей із пісенною структурою та перехресним римуванням.
Лаконічність образів, витончена інтимність тону та народнопоетична символіка.
Садіння калини коло хатини виступає сакральним ритуалом закладення родинного гнізда, спокою та гармонії з природою.
Поет плекає образ вірної дружини та дітей, які під покровом розквітлої калини співатимуть рідних пісень.
Цей твір відбиває світлу, споглядальну грань пізнього Шевченка, для якого найвищим земним щастям бачилася гармонія тихої праці та сімейної злагоди.
Теми: образ калини · родинне щастя · тиха оселя · переспів європейської поезії · туга за спокоєм