Наїхали старости
Й молодик за ними;
Вони собі пішли в хату
З батьком розмовляти;
А я в його, молодого,
В того чорнобривця,
Беру коня, та й нічого —
Веду до криниці.
Кінь утомлений, копита
Розкуті, розбиті,
Сіделечко мережане
Зопсуте, невкрите.
«Скажи, коню, до кого це
Ви так нагло гнались?»
«До якоїсь чорнобривки
Всю ніч майнували».
«Чи ти ж, коню, будеш пити
3 нашої криниці?
Чи буде та чорнобривка
Сей рік молодиця?»
4 мая 1860, СПб
Фольклорна балада за мотивами сербського епосу про сватання та дівоче серце, що обирає щиру любов замість багатства й пихатості.
Написано у квітні 1860 року в Петербурзі. Шевченко глибоко цікавився слов'янським фольклором, зокрема сербськими піснями із зібрання Вука Караджича.
Переосмислюючи південнослов'янський мотив, поет органічно адаптував його до українських народнопоетичних звичаїв сватання та весільної обрядовості.
Трохеїчний епічний вірш, наближений до розміру сербських юнацьких пісень (де десятискладник розкладається на мелодійні такти) з українським пісенним ладом.
Діалогічна форма з багатим використанням народної символіки, паралелізмів і традиційних формул ввічливості.
У центрі твору — моральний вибір дівчини перед лицем небезпеки стати товаром у шлюбних торгах батьків та старостів.
Героїня виявляє незламну внутрішню свободу, відстоюючи право на вибір за велінням серця, а не за розрахунком.
Шевченко підкреслює духовну спорідненість українського та сербського фольклору, де гідність людини та щирість почуття цінуються понад усе золото світу.
Теми: слов'янський фольклор · сватання і вибір долі · дівоча вірність · багатство проти любові · поетичний переспів