Породила мене мати
Тарас Шевченко
Породила мене мати
У високих у палатах,
Шовком повила.
У золоті, в оксамиті,
Мов та квіточка укрита,
Росла я, росла.
І виросла я на диво:
Кароока, чорнобрива,
Білолицяя.
Убогого полюбила,
Мати заміж не пустила,
Осталася я
У високих у палатах
Увесь вік свій дівувати,
Недоля моя.
Як билина при долині,
В одинокій самотині
Старіюся я.
На світ божий не дивлюся,
Ні до кого не горнуся…
А матір стару…
Прости мене, моя мати!
Буду тебе проклинати,
Поки не умру.
Друга половина 1848, Косарал
Про вірш
Баладний плач-нарікання дівчини про нещасливу жіночу долю: попри народження у панських палатах, вона приречена на горе, сльози й самотність.
Історія
Написано на Косаралі 1848 року; мотив поезії навіяний спостереженнями Шевченка над життям панських маєтків та долями кріпачок і незаконнонароджених панських дітей.
Поет часто бачив контраст між золотими палацами еліти та розбитими серцями жінок, які ставали іграшками в руках вельмож.
Форма
Чотиристопний хорей із перехресним римуванням; плавний баладний ритм із численними поетичними тавтологіями та народними епітетами.
Контрастне протиставлення шовку й золота колиски — і гіркого полину подальшого сирітського життя.
Як читати
Твір спростовує уявлення про те, що панське походження гарантує щастя: розкішне дитинство стає прологом до ще глибшої життєвої катастрофи.
Образ золотої палати як золоченої клітки підкреслює трагічну залежність жінки від чужої сваволі в тогочасному суспільстві.
Шевченко передає непереборну тугу за простою людською долею, де замість холодного золота було б тепло щирої любові.
Теми: жіноча недоля · золота клітка · розбите життя · народна балада · трагедія виховання