Поставлю хату і кімнату,
Садок-райочок насаджу.
Посиджу я і походжу
В своїй маленькій благодаті.
Та в одині-самотині
В садочку буду спочивати.
Присняться діточки мені,
Веселая присниться мати,
Давнє-колишній та ясний
Присниться сон мені!.. і ти!..
Ні, я не буду спочивати,
Бо й ти приснишся. І в малий
Райочок мій спідтиха-тиха
Підкрадешся, наробиш лиха…
Запалиш рай мій самотний.
27 сентября [1864 С.-Петербург]
Світла і водночас пронизана сумом мрія про затишну хату на березі Дніпра серед вишневого садочка, що стала для поета недосяжним образом земного раю.
Вірш написаний восени 1860 року в Петербурзі, коли Шевченко ще вів переговори про купівлю землі під Каневом (урочище Мочарське), мріючи переїхати туди назавжди.
Хатина над Дніпром була для поета не просто нерухомістю, а священним простором волі, поверненням із чужини до матері-України.
Чотиристопний хорей народнопісенного розмовного ладу зі зменшувально-пестливими суфіксами (хаточка, садок-райочок, кімнаточка).
Лаконічність і пластичність зображення, що створює майже архітектурно відчутний образ ідеальної оселі.
Хата над кручею постає як центр світобудови поета: з вікна має бути видно величний Дніпро, кручі, ліси та безкраї українські простори.
В образі «садка-райочка» відбивається архетипний український ідеал щасливого життя в гармонії з природою та рідною культурою.
Драматизм полягає в тім, що читач усвідомлює: цій мрії не судилося здійснитися за життя поета, і його єдиною вічною «хатою» на горі стане Чернеча могила.
Теми: хата над Дніпром · садок-райочок · туга за Батьківщиною · нездійсненна мрія · духовний прихисток