Сестрі
Тарас Шевченко
Минаючи убогі села
Понаддніпрянські невеселі,
Я думав: «Де ж я прихилюсь?
І де подінуся на світі?»
І сниться сон мені: дивлюсь,
В садочку, квітами повита,
На пригорі собі стоїть,
Неначе дівчина, хатина,
Дніпро геть-геть собі розкинувсь!
Сіяє батько та горить!
Дивлюсь, у темному садочку,
Під вишнею у холодочку,
Моя єдиная сестра!
Многострадалиця святая!
Неначе в раї, спочиває
Та з-за широкого Дніпра
Мене, небога, виглядає.
І їй здається — виринає
З-за хвилі човен, доплива…
І в хвилі човен порина.
«Мій братику! моя ти доле!»
І ми прокинулися. Ти…
На панщині, а я в неволі!..
Отак нам довелося йти
Ще змалечку колючу ниву!
Молися, сестро! будем живі,
То бог поможе перейти.
20 іюля [1859], Черкаси
Про вірш
Щемливе послання-присвята рідній сестрі Ярині, сповнене синівського болю за її кріпацьку недолю та глибокої скорботи через неможливість полегшити тягар родини.
Історія
Вірш написано в липні або серпні 1859 року під час останнього приїзду Шевченка в Україну (село Корсунь чи Моринці), коли поет навідав своїх рідних братів і сестер.
Поет застав сестру Ярину в жахливих злиднях кріпацького животіння в Кирилівці, що розірвало йому серце й викликало гостре відчуття власного безсилля викупити родичів на волю.
Форма
Чотиристопний ямб із гнучкою строфічною структурою та чергуванням розмовних і медитативних інтонацій.
Твір вирізняється прямотою оповіді, відсутністю пишних метафор, оголеною правдою документального свідоцтва.
Як читати
Поет згадує дитинство як єдиний чистий острівець життя, що безжально розтанув під ярмом нелюдської панської праці.
Сестра Ярина постає уособленням мільйонів українських кріпачок, які зів'яли замолоду, не зазнавши ні відпочинку, ні людської поваги.
Шевченко виливає невимовний біль інтелігента й борця, який бачить найрідніших людей у рабстві й розуміє, що царська система збудована на їхніх сльозах і крові.
Теми: любов до сестри · кріпацька трагедія · спогади дитинства · родинний біль · безсилля перед сваволею