Слава
Тарас Шевченко
А ти, задрипанко, шинкарко,
Перекупко п’яна!
Де ти в ката забарилась
З своїми лучами?
У Версалі над злодієм
Набор розпустила?
Чи з ким іншим мизкаєшся
З нудьги та з похмілля.
Горнись лишень ти до мене,
Та витнемо з лиха;
Гарнесенько обіймемось
Та любо, та тихо
Пожартуєм, чмокнемося
Та й поберемося,
Моя крале мальована.
Бо я таки й досі
За тобою чимчикую:
Ти хоча й пишалась
І з п’яними кесарями
По шинках хилялась,
А надто з тим Миколою
У Севастополі, —
Та мені про те байдуже;
Мені, моя доле,
Дай на себе подивитись,
Дай і пригорнутись,
Під крилом твоїм любенько
В холодку заснути.
[9 лютого 1858,] Нижній Новгород
Про вірш
Іронічно-бунтівний фінал автобіографічного триптиху, де автор розвінчує світську славу як продажні пустопорожні лестощі і обирає натомість тихий куточок і щире серце.
Історія
Завершальний вірш новгородського триптиху («Доля», «Муза», «Слава»), створений 9 лютого 1858 року.
Поет стояв на порозі повернення до петербурзького товариства, де його чекала гучна популярність, проте він із гіркою тверезістю оцінював фальш салонного захоплення.
Форма
Чотиристопний хорей у поєднанні з різкою гротескною лексикою та зниженим просторіччям.
Діалогічна побудова розгортається від бурлескного звернення до суворої й умиротвореної кінцівки.
Як читати
На відміну від піднесеної «Музи», образ Слави постає тут десакралізованим: Шевченко називає її «задрипанкою», «шинкаркою» та «перекупкою», висміюючи тих, хто купує чи випрошує земне визнання.
Поет відкидає лаври, здобуті ціною компромісів із можновладцями, нагадуючи, що справжнє визнання не ходить по палацах імперії.
Заключні рядки формулюють тихе прагнення простого людського щастя в Україні в колі щирих друзів, де слава перетворюється на чесну народну пам'ять.
Теми: десакралізація слави · життєва мудрість · сатира на марнославство · незалежність митця · прагнення спокою