Стоїть в селі Суботові
Тарас Шевченко
Стоїть в селі Суботові
На горі високій
Домовина України,
Широка, глибока.
Ото церков Богданова.
Там-то він молився,
Щоб москаль добром і лихом
З козаком ділився.
Мир душі твоїй, Богдане!
Не так воно стало;
Москалики, що заздріли,
То все очухрали.
Могили вже розривають
Та грошей шукають,
Льохи твої розкопують
Та тебе ж і лають,
Що й за труди не находять!
Отак-то, Богдане!
Занапастив єси вбогу
Сироту Украйну!
За те ж тобі така й дяка.
Церков-домовину
Нема кому полагодить!!
На тій Україні,
На тій самій, що з тобою
Ляха задавила!
Байстрюки Єкатерини
Сараною сіли.
Отаке-то, Зіновію,
Олексіїв друже!
Ти все оддав приятелям,
А їм і байдуже.
Кажуть, бачиш, що все то те
Таки й було наше,
Що вони тілько наймали
Татарам на пашу
Та полякам… Може, й справді!
Нехай і так буде!
Так сміються ж з України
Стороннії люди!
Не смійтеся, чужі люде!
Церков-домовина
Розвалиться… і з-під неї
Встане Україна .
І розвіє тьму неволі,
Світ правди засвітить,
І помоляться на волі
Невольничі діти!..
21 октября 1845,
Марьинское
Про вірш
Гірке й безкомпромісне викриття Переяславської угоди Богдана Хмельницького, оплакування руїни гетьманської усипальниці та полум'яне пророцтво неминучого воскресіння України.
Історія
Написано 21 жовтня 1845 року в селі Мар'їнському на Полтавщині (того ж дня, що й «Великий льох», до якого цей вірш служить ідейним підсумком-епілогом).
Шевченко на власні очі бачив занедбану Іллінську церкву в Суботові, збудовану гетьманом Богданом Хмельницьким як родинну усипальницю, яка в часи поета перетворилася на символ пограбованої нації.
Твір увійшов до збірки «Три літа» і поширювався в безлічі рукописних списків, ставши маніфестом національної державності.
Форма
Викривальний ліро-епічний монолог-інвектива; чотиристопний ямб із карбованою маршовою інтонацією.
Контрастна композиція: від сумовитого пейзажу руїни церкви через гнівний докір гетьманові-батькові до тріумфального пророчого гімну.
Як читати
Церква в Суботові постає символічною «домовиною України», де похована її козацька воля через помилку або наївність Хмельницького, котрий повірив Москві.
Шевченко не боїться кинути найтяжче звинувачення авторитету Богдана: «Якби була знала, у колисці б задушила, під серцем приспала...», демонструючи першість долі нації над будь-яким культом особи.
Фінал вірша розриває трагічний мотив поразки великим оптимістичним вибухом: «Встане Україна і розвіє тьму неволі, світ правди засвітить, і помоляться на волі невольничі діти!».
Теми: село Суботів · Богдан Хмельницький · Переяславська помилка · домовина України · пророцтво воскресіння нації