Тополя (скорочено)
Тарас Шевченко
1814-1861
Тополя
Росте тополя край дороги “Стан високий, лист широкий…” Хто не йде мимо, той звертає увагу:
“Чумак іде подивиться Та й голову схилить; Чабан вранці з сопілкою Сяде на могилі”.
Люди дивуються: чому тополя одна серед поля, хто її посадив? Вигляд самотньої тополі наводить сум на подорожніх.
Автор розповідає трагічну історію. Чорнобрива дівчина полюбила молодого козака, а той пішов на війну, та й загинув.
“Якби знала, що загине,— Була б не пустила”.
Ніхто не знає, що йому судилося на віку. А дівочий вік такий короткий: “До полудня, та й зав’яне, Брови полиняють…”
Пригадує дівчина, як ходив до неї козак, як жалів її. Вона його любила та серцем відчувала, що щось має статись:
“Воно чуло недоленьку, А сказать не вміло”.
Коли поїхав козак на війну, дівчині й світ білий став не милий. І соловейко не так співає, і сонечко не так світить:
“Без милого батько, мати — Як чужії люде”.
Пройшли роки, а хлопець не повертався. Дівчина з туги марніла, а мати потай домовлялася видати її заміж за іншого, “за старого, багатого”. Дівчина йде до знахарки, щоб дізнатися про свою долю. Та дає їй зілля й посилає до криниці, де й відбувається чарування:
“Зілля дива наробило — Тополею стала. Не вернулася додому, Не діждала пари”.
стислі перекази творів української літератури
Про вірш
Романтична балада про нездоланну силу дівочого кохання, фольклорний мотив метаморфози та перетворення покинутої нареченої на самотню високу тополю край дороги.
Історія
Балада написана в Санкт-Петербурзі 1839 року й надрукована в першому «Кобзарі» 1840 року з присвятою Петрові Мартосу.
Шевченко геніально опрацював народну легенду про перетворення дівчини на дерево через тугу за загиблим козаком і небажання виходити заміж за нелюба.
Твір став еталоном українського романтизму, органічно поєднавши фольклорне чародійство, психологізм дівочої туги та велич степового пейзажу.
Форма
Коломийковий вірш із плавними баладними переходами; майстерне використання народнопісенних формул, постійних епітетів («карі оченята», «стан високий») та пестливих слів.
Тричастинна композиція: 1) пейзажний заспів із самотньою тополею; 2) історія кохання, очікування козака та візиту до ворожки; 3) вживання зілля й метаморфоза над полем.
Як читати
Образ тополі, що тонким станом дістає аж до хмар, — це величний символ чистоти, вірності й незламності душі перед примусом старого світу.
Зіткнення щирого почуття дівчини з волею матері, яка силоміць віддає її за багатого старого пана, розкриває соціальну драму патріархального села.
Акт перетворення на дерево постає не як поразка чи смерть, а як збереження вічної краси й любові у лоні рідної природи, недосяжної для людського зла.
Теми: романтична метаморфоза · дівчина-тополя · вірність до смерті · фольклорне зілля і ворожка · протест проти шлюбу з нелюбом · поетика української балади