У неділеньку та ранесенько
Тарас Шевченко
У неділеньку та ранесенько,
Ще сонечко не зіходило,
А я, молоденька,
На шлях, на дорогу
Невеселая виходила.
Я виходила за гай на долину,
Щоб не бачила мати,
Мого молодого
Чумака з дороги
Зустрічати.
Ой зустрілась я
За тими лозами
Та з чумацькими возами:
Ідуть його воли,
Воли половії,
Ідуть, ремиґають,
А чумаченька мого молодого
Коло воликів немає.
Ой копали йому в степу при дорозі
Та притиками яму,
Завернули його у тую рогожу
Та й спустили Івана
У ту яму глибокую
На високій могилі.
Ой боже милий! милий, милосердий,
А я так його любила.
Друга половина 1848, Косарал
Про вірш
Зворушлива лірико-драматична картина виряджання сина-козака в похід із материнським благословенням і тривожним передчуттям чужини.
Історія
Створено наприкінці 1848 року на острові Косарал. Перебуваючи в підневільному рекрутському стані, поет постійно осмислював долю вояків, відірваних від рідного дому.
Вірш спирається на народні козацькі та рекрутські пісні Середнього Подніпров'я, які Шевченко пам'ятав із дитинства.
Записано до захалявної книжечки 1848 року.
Форма
Побудовано на класичному коломийковому вірші з типовим народнопісенним паралелізмом і рефренами.
Світла світанкова образність («Ще сонечко не зіходило...») контрастує з драматизмом прощання.
Як читати
Ранок святої неділі як час чистоти й благословення стає тлом для розриву найміцнішого кровного зв'язку між матір'ю та сином.
Мати виряджає воїна з молитвою та сльозами, а кінь під сідлом символізує далеку, повну смертельної небезпеки путь у безкраїй степ.
Шевченко передає вічний архетип української матері-берегині, чиє серце приречене чекати вістки з чужого поля битви.
Теми: виряджання козака · материнське благословення · прощання на світанку · козацька доля · народна пісня