У неділеньку у святую

Тарас Шевченко

У неділеньку у святую
У досвітнюю годину
У славному-преславному
Місті в Чигирині
Задзвонили в усі дзвони,
З гармати стріляли,
Превелебную громаду
Докупи скликали.
З святими корогвами
Та з пречестними образами
Народ з попами
З усіх церков на гору йде,
Мов та божа пчола гуде.
З монастиря святого
У золоті, аж сяє,
Сам архімандрит виходжає,
Акафіст читає,
Поклони покладає.
Поважно та тихо
У раннюю пору
На високу гору
Сходилися полковники.
І військо, як море,
З знаменами, з бунчугами
З Лугу виступало,
Та на трубах вигравало,
І на горі разом стало.
Замовкли гармати,
Оніміли дзвони,
І громада покладає
Земниє поклони.
Молебствіє архімандрит
Сам на горі править,
Святого бога просить, хвалить,
Щоб дав їм мудрості дознати,
Гетьмана доброго обрати,
І одногласне, одностайне
Громада вибрала гетьмана —
Преславного Лободу Івана ,
Лицаря старого,
Брата військового.
У труби затрубили,
У дзвони задзвонили,
Вдарили з гармати,
Знаменами, бунчугами
Гетьмана укрили.
Гетьман старий ридає,
До бога руки знімає,
Три поклони покладає
Великій громаді.
І, мов дзвоном дзвонить,
Говорить:
«Спасибі вам, панове-молодці,
Преславнії запорожці,
За честь, за славу, за повагу,
Що ви мені учинили,
А ще б краще зробили,
Якби замість старого
Та обрали молодого
Завзятого молодця,
Преславного запорожця
Павла Кравченка-Наливайка.
Я стар чоловік, не здужаю встати,
Буду йому пораду давати,
По-батьківській научати,
Як на ляха стати.
Тепер прелютая година
На нашій славній Україні.
Не мені вас, братця,
На ляха водити.
Не мені тепер, старому,
Булаву носити.
Нехай носить Наливайко
Козакам на славу,
Щоб лякались вражі ляхи
У своїй Варшаві».
Громада чмелем загула,
У дзвони задзвонили,
Гармата заревла,
І бунчугами вкрили
Преславного запорожця
Павла Кравченка-Наливайка.

Друга половина 1848, Косарал

Про вірш

Монументальне історичне полотно козацької ради в Чигирині: урочисте благословення війська та трагічне передчуття міжусобної Руїни.

Історія

Створено наприкінці 1848 року на острові Косарал. Чигирин як гетьманська столиця Богдана Хмельницького та Петра Дорошенка був для Шевченка сакральним центром українського державотворення.

Поет осмислює події XVII століття, коли після великих перемог розпочалися братовбивчі чвари старшини, що розірвали Гетьманщину на Правобережну та Лівобережну частини.

Текст увійшов до «Малої книжки» 1848 року безпосередньо після косаральських історичних роздумів.

Форма

Епічний вірш, що поєднує тональність козацької думи, церковнослов'янського молебню та маршового пісенного вірша (нерівностопний ямб і хорей із багатством цезур).

Звукопис тексту майстерно передає гул дзвонів, гарматні залпи, сурми й молитву велелюдної громади.

Як читати

Вірш відкривається грандіозною панорамою Чигирина у святу неділю: весь народ, духовенство на чолі з архімандритом і полковники сходяться на святу гору.

Освячення зброї та козацьких корогов піднесено як кульмінаційний момент національної єдності, де церква благословляє боротьбу за волю.

Проте крізь пишність обряду проступає шевченківська тривога: історичний досвід свідчить, що за свяченими ножами й корогвами нерідко слідувала братовбивча Руїна.

Теми: гетьманський Чигирин · козацька рада · освячення корогов · доба Руїни · національна пам'ять

Усі поети