У неділю не гуляла

Тарас Шевченко

У неділю не гуляла,
Та на шовки заробляла,
Та хустину вишивала,
Вишиваочи, співала:

«Хустиночко мережана,
Вишиваная,
Вигаптую, подарую,
А він мене поцілує.
Хустино моя
Мальованая.
Здивуються вранці люди,
Що в сироти хустка буде
Мережаная,
Мальованая.
А я косу розплітаю,
З дружиною походжаю.
Доленько моя,
Матінко моя».

Отак вона вишивала
У віконце поглядала,
Чи не ревуть круторогі,
Чи не йде чумак з дороги.
Іде чумак з-за Лиману
З чужим добром, безталанний,
Чужі вели поганяє,
Поганяючи, співає:
«Доле моя, доле,
Чом ти не такая,
Як інші чужая?
Чи я п’ю, гуляю,
Чи сили не маю?
Чи до тебе доріженьки
У степу не знаю?
Чи до тебе свої дари
Я не посилаю?
Є у мене дари —
Очі моі карі.
Молодую мою силу
Багаті купили;
Може, і дівчину без мене
З іншим заручили.
Навчи к мене, моя доле,
Гуляти навчи».

Та й заплакав сіромаха,
Степом ідучи.
Ой застогнав сивий пугач
В степу на могилі,
Зажурились чумаченьки,
Тяжко зажурились.
«Благослови, отамане,
Коло села стати,
Та понесем товариша
В село причащати».
Сповідали, причащали
Й ворожки питали,—
Не помогло… з незціленним
В дорогу рушали.
Чи то праця задавила
Молодую силу,
Чи то нудьга невсипуща
Його з ніг звалила.
Чи то люди поробили
Йому, молодому,
Що привезли його з Дону
На возі додому.
Благав бога, щоб дівчину…
Хоч село побачить.
Не доблагав… Поховали,
Ніхто й не заплаче!
Поставили громадою
Хрест над сиротою
Й розійшлися… Як билина,
Як лист за водою,
Пішов козак з сього світа,
Все забрав з собою.
А де ж тая мальована,
Шитая хустина?
А де ж тая веселая
Дівчина-дитина?!

На новому хресті хустку
Вітер розвіває,
А дівчина у черниці
Косу розплітає.

18 октября 1844.
С.-Петербург

Про вірш

Романтична балада про дівочу вірність, чар-зілля та розпач розлуки, що перегукується з народними баладами про перетворення тужливої нареченої на тополю.

Історія

Написано в Петербурзі 1844 року. Сюжетно й образно твір перегукується з ранньою баладою «Тополя» (1839 р.), проте має більш лаконічну форму.

Шевченко майстерно використовує фольклорний мотив зільництва та ворожіння самотньої дівчини, котра намагається повернути коханого козака з далекої дороги.

Вірш увійшов до рукописної збірки «Три літа», засвідчуючи постійний інтерес поета до психології народних вірувань.

Форма

Традиційна балада, коломийковий вірш із чітким пісенним ритмом і характерними рефренами.

Композиція побудована на наростанні тривоги: від недільного збирання зілля в діброві до трагічного випивання чарів у самотній хаті.

Як читати

Дівчина не гуляє у святковий день, бо її серце затьмарене тугою: розлука для неї дорівнює повільній душевній смерті.

Зілля у баладі символізує останню відчайдушну спробу подолати відчуження та холод долі, але воно обертається фатальною отрутою або магічним переродженням.

Трагедія героїні осмислюється як неминуча кара за спробу змінити долю штучними чарами замість покірності чи християнської молитви.

Теми: романтична балада · чар-зілля і ворожіння · дівоча вірність · туга за козаком · фольклорні мотиви

Усі поети