Утоптала стежечку
Через яр.
Через гору, серденько,
На базар.
Продавала бублики
Козакам,
Вторговала, серденько,
П’ятака.
Я два шаги, два шаги
Пропила,
За копійку дудника
Найняла.
Заграй мені, дуднику,
На дуду,
Нехай своє лишенько
Забуду.
Отака я дівчина,
Така я!
Сватай мене, серденько,
Вийду я.
Друга полонина 1848, Косарал
Щемлива пісенна сповідь про дівочу вірність, щире прагнення любові та гірке розчарування через нерозділене почуття.
Створено наприкінці 1848 року на Косаралі й уведено до рукописної «Малої книжки».
Шевченко продовжує цикл жіночих ліричних портретів, у яких досліджує найтонші порухи закоханого серця української селянки.
Поет глибоко знав побут і звичаї подільських та черкаських сіл, де стежка до яру чи криниці була головним простором романтичних сподівань.
Коломийкова чотиривіршова строфіка з динамічним, танцювально-маршовим ритмом, що передає невтомну ходу дівчини.
Багате використання зменшувально-пестливих слів («стежечку», «серденько», «ярочок»), типових для народної лірики.
Утоптана через яр і гору стежка стає промовистою метафорою невтомної праці любові, жертовності й відданості дівчини.
Проте її порив натикається на байдужість або зраду: стежка втоптана даремно, а надії розвіюються, залишаючи по собі пекучий біль.
Твір показує трагедію щирого серця, яке віддає все без залишку, але стикається з холодом світу.
Теми: утоптана стежка · нерозділене кохання · дівоча вірність · фольклорні образи · щемна самотність