Якби мені черевики,
То пішла б я на музики,
Горенько моє!
Черевиків немає,
А музика грає, грає,
Жалю завдає!
Ой піду я боса полем,
Пошукаю свою долю,
Доленько моя!
Глянь на мене, чорнобриву,
Моя доле неправдива,
Безталанна я!
Дівчаточка на музиках
У червоних черевиках,—
Я світом нуджу.
Без розкоші, без любові
Зношу мої чорні брови,
У наймах зношу!
Друга половина 1848. Косарал
Іскрометна пісенна мініатюра про непереборну жагу молодої дівчини до радості, танцю та кохання всупереч бідності й життєвим злигодням.
Створено на Косаралі 1848 року серед циклу стилізацій під українські народні танцювальні та жартівливі пісні.
Творення таких життєрадісних текстів у суворих умовах заслання було для поета актом психологічного порятунку від депресії та ностальгії.
Хореїчний розмір із чітким танцювальним ритмом притупування; характерні вигуки («горенько моє!») та пісенні повтори.
Швидкий, легкий синтаксис передає грайливий настрій і нетерплячість дівочої вдачі.
Черевики постають не просто деталлю святкового селянського вбрання, а символом дівочої гідності, краси та права на радість.
Парадокс пісні полягає у контрасті між бідністю й безмежною духовною енергією та оптимізмом української молоді.
Шевченко з теплотою оспівує невмирущу силу народного характеру, здатного сміятися й танцювати навіть на попелищі скрути.
Теми: танцювальна пісня · дівочі веселощі · жага до життя · фольклорний гумор · народний характер