Якби-то ти, Богдане п’яний,
Тепер на Переяслав глянув!
Та на Замчище подививсь!
Упився б! здорово упивсь!
І препрославлений козачий
Розумний батьку!.. і в смердячій
Жидівській хаті б похмеливсь
Або в калюжі утопивсь,
В багні свинячім.
Амінь тобі, великий муже!
Великий, славний! та не дуже…
Якби ти на світ не родивсь
Або в колисці ще упивсь…
То не купав би я в калюжі
Тебе преславного. Амінь.
18 серпня 1859 в Переяславі
Гнівне поетичне прокляття Богданові Хмельницькому над руїнами Переяслава, де поет закликає проклясти день союзу з Москвою, який приніс Україні століття неволі.
Написано в серпні 1859 року в Переяславі після огляду замчища й місця історичної ради 1654 року.
Поет з невимовним болем дивився на занепалий Переяслав, колись величну столицю князів і козацтва, перетворену царатом на убоге провінційне містечко.
Чотиристопний ямб великої експресивної напруги, пересипаний гнівними окликами, риторичними докорами й вибуховою народною лайкою.
Побудований як пристрасний монолог-інвектива, звернений крізь віки до духу покійного гетьмана.
Образ «п'яного Богдана» символізує політичне запаморочення й трагічну недалекоглядність гетьмана, який повірив царським обіцянкам і підписав смертний вирок свободі рідного краю.
Шевченко показує прямий наслідок угоди: розорені села, закріпачені нащадки козаків, зруйновані святині та повне панування московських воєвод і губернаторів.
Поет стверджує, що якби мати Хмельницького знала, яке ярмо її син накине на Україну, вона б утопила його ще в колисці, висловлюючи граничну глибину національного болю.
Теми: трагедія Переяслава · докір Хмельницькому · розорення України · московське ярмо · історичний гнів