Заступила чорна хмара

Тарас Шевченко

Заступила чорна хмара
Та білую хмару.
Виступили з-за Лиману
З турками татари.
Із Полісся шляхта лізе,
А гетьман-попович
Із-за Дніпра напирає —
Дурний Самойлович
З Ромоданом. Мов та галич,
Вкрили Україну
Та й клюють єлико мога…
А ти, Чигирине!
А ти, старий Дорошенку,
Запорозький брате!
Нездужаєш чи боїшся
На ворога стати?
«Не боюсь я, отамани,
Та жаль України.—
І заплакав Дорошенко,
Як тая дитина! —
Не розсиплем вражу силу,
Не встану я знову!..
Возьміть мої гетьманськії
Клейноди, панове,
Та однесіть москалеві:
Нехай Москва знає,
Що гетьмана Дорошенка
На світі немає.
А я, брати запорожці,
Возьму собі рясу
Та піду поклони бити
В Межигор до Спаса».
Задзвонили в усі дзвони,
Гармата гримала,
У дві лави задніпрянці
З москалями стали
Аж на милю — меж лавами
Понесли клейноди…
Годі тобі, Петре, пити
Із Тясмина воду!
Положили ті клейноди
Попенкові в ноги.
Іди, Петре, в Межигор’я
Молитися богу.
Не пустили Дорошенка,
У рясі пізнали,
Закували у кайдани,
В Сосницю послали.
А з Сосниці в Я р о п о л ч е
Віку доживати.
Отак тобі довелося,
Запорозький брате!..
Виглянуло над Чигрином
Сонце із-за хмари,
Потягли в свої улуси
З турками татаре.
А ляхи з своїм Чарнецьким,
З поганим Степаном,
Запалили церкву божу.
І кості Богдана,
Й Тимошеві в Суботові
Гарненько спалили
Та й пішли собі у Польщу,
Мов добре зробили.
А москалі з Ромоданом
В неділеньку рано
Пішли собі з поповичем
Шляхом Ромоданом.

Мов орел той приборканий,
Без крил та без волі,
Знеміг славний Дорошенко,
Сидячи в неволі,
Та й умер з нудьги. Остило
Волочить кайдани.
І забули в Україні
Славного гетьмана.
Тільки ти, святий Ростовський
Згадав у темниці
Свого друга великого
І звелів каплицю
Над гетьманом змуровати
І богу молитись
За гетьмана, панахиду
За Петра служити.
І досі ще що рік божий,
Як день той настане,
Ідуть править панахиду
Над нашим гетьманом
В Ярополчі.

Друга половина 1848, Косарал

Про вірш

Тривожна символічна картина насування чорної грозової хмари як алегорія наступу імперської реакції та нових страждань над Україною.

Історія

Написано наприкінці 1848 року на острові Косарал і занесено до захалявного зошита.

До поета на заслання доходили чутки про придушення революцій 1848 року в Європі та посилення поліційного терору в Російській імперії за наказом Миколи І.

Природна буря над Аралом асоціювалася в Шевченка з політичною реакцією, що глушила паростки свободи.

Форма

Коротка експресивна замальовка баладного складу. Коломийковий або хореїчний ритм із частими цезурами та тривожною звуковою інструментовкою.

Образ чорної хмари домінує над усім художнім простором тексту.

Як читати

Чорна хмара, що закриває сонце над рідним краєм, виступає багатозначним символом неволі, окупації, смерті та духовного мороку.

Усе живе німіє в передчутті нищівного удару грози, що відтворює атмосферу страху та пригніченості підневільного суспільства.

Вірш звучить як попередження про наближення нових випробувань, у яких народ має вистояти й зберегти внутрішнє світло.

Теми: чорна хмара · насування грози · імперська реакція · передчуття лиха · символічний пейзаж

Усі поети