Зацвіла в долині
Тарас Шевченко
Зацвіла в долині
Червона калина,
Ніби засміялась
Дівчина-дитина.
Любо, любо стало,
Пташечка зраділа
І защебетала.
Почула дівчина
І в білій свитині
З біленької хати
Вийшла погуляти
У гай на долину.
І вийшов до неї
З зеленого гаю
Козак молоденький;
Цілує, вітає,
І йдуть по долині,
І йдучи співають.
Як діточок двоє,
Під тую калину
Прийшли, посідали
І поцілувались.
Якого ж ми раю
У бога благаєм?
Ран у серце лізе,
А ми в церкву лізем,
Заплющивши очі,—
Такого не хочем.
Сказав би я правду,
Та що з неї буде?
Самому завадить,
А попам та людям
Однаково буде.
Перша половина 1849, Косарал
Про вірш
Світлий ідилічний малюнок квітучої калини коло води — оаза тихої краси, чистоти й гармонії серед пустельного мороку заслання.
Історія
Створено в першій половині 1849 року на острові Косарал під час підготовки до другого плавання Аральської експедиції.
Серед безплідних солончаків, глини та колючок поет плекав у пам'яті спогади про весняну красу рідної природи, які слугували для нього порятунком від зневіри.
Вірш занесено до «Малої книжки» як перлину пейзажної акварелі.
Форма
Легкий тристопний хорей із перехресним римуванням і дактилічними закінченнями, що передають дзюрчання струмка й шелест листя.
Надзвичайна простота синтаксису й прозорість поетичної мови.
Як читати
Червона калина в долині над водою, біля якої радіє маленька пташечка, постає втіленням первозданної святості буття й материнського захисту.
Цей короткий малюнок випромінює спокій і благодать, зцілюючи зболену душу поета вірою в незнищенність весни й добра.
Шевченко утверджує, що навіть у найтяжчих кайданах людина здатна бачити й творити абсолютну красу.
Теми: червона калина · весняна долина · ідилія природи · пташиний спів · світла надія