Є в коханні і будні, і свята…

Є в коханні і будні, і свята,
Є у ньому і радість, і жаль,
Бо не можна життя заховати
За рожевих ілюзій вуаль.

І з тобою було б нам гірко,
Обіймав би нас часто сум,
І, бувало б, темніла зірка
У тумані тривожних дум.

Але певен, що жодного разу
У вагання і сумнівів час
Дріб’язкові хмарки образи
Не закрили б сонце від нас.

Бо тебе і мене б судила
Не образа, не гнів — любов.
В душі щедро вона б світила,
Оновляла їх знов і знов.

У мою б увірвалася мову,
Щоб сказати в тривожну мить:
— Ненаглядна, злюща, чудова,
Я без тебе не можу жить!..

Симоненко Василь

Про вірш

Мудре й світле осмислення зрілого кохання, де справжня глибина почуття пізнається не в рожевих ілюзіях, а у вмінні долати сірі життєві будні.

Вірш написаний у зрілий період сімейного життя поета й увійшов до золотого фонду української любовної лірики шістдесятників.

Симоненко полемізує з легковажним романтизмом, що шукає в любові лише безтурботного свята, і стверджує цінність випробуваного часом почуття.

Поезія надзвичайно високо цінувалася сучасниками за психологічну чесність та відмову від сентиментальної фальші.

Тристопний анапест із виразним перехресним чергуванням жіночих і чоловічих рим; наспівна елегійна мелодика з внутрішніми паузами.

Гармонійний контрапункт понять («будні і свята», «радість і жаль»), що створює діалектично виважену картину взаємин.

Поет відкидає «вуаль рожевих ілюзій»: життя занадто суворе й складне, аби кохання могло залишатися безхмарним карнавалом.

Будні кохання постають не як рутина, що вбиває ніжність, а як простір випробування на міцність, взаємну підтримку й душевну терплячість.

Справжня краса союзу двох сердець виявляється у вмінні зберегти вогонь щирості крізь гіркоту образ, втому та життєві негоди.

Теми: будні і свята кохання · подолання ілюзій · вірність у випробуваннях · зріле почуття · філософія взаємин