До Танаськи по молоко
Увага! Ви читаєте ознайомчий фрагмент — невеличкий уривок з твору! Повний текст цього твору, на жаль, недоступний для читання на нашому сайті. Пошукайте, можливо цю книгу можна купити.
— Михалку, ти ще довго з котами гратимешся? — озивається мати.
— А хіба я граюсь? То вони самі,— буркотливо відказує син і знову смикає за хвіст смугастого Тигрика, який, виблискуючи круглими зеленими очима, пацає пазуристою лапою.
— Чи ти в мене маленький? Чи в тебе стільки розуму, як у лисого Тереня волосся на голові?
— О, треба було Тереня згадувати!
— А що, допекло?
— Допекло, як мертвому припарка.
— Язик у тебе довгий, як лопата... Лишай своїх котів і йди до баби Танаськи по молоко.
— Ви не могли раніше сказати? Вже он ніч блимаками заглядає у вікно, а ви — по молоко!
— Хіба я не нагадувала? Та ти в мене спритний, аж-аж! Усе — встигну та встигну!
— Так ви нагадували!
— Михалку, не гніви, бо знаєш, що буває, коли мій терпець урветься? Одним кінцем він тебе лусне по лобі.
— А-а, хай лускає,— бубонить Михалко, проте збирається йти. Бо надворі ген-ген стемніло, а ночі ж тепер чорні.— Де гладущик?
Мати бере з припічка витертий, висушений гладущик, кладе на денце скибку хліба, посоливши її, перев’язує зверху пілочкою — і Михалко йде.
Тигрик скаче з тапчана, з витягнутим догори хвостом проводжає до сіней і, зупинившись на порозі, нявкає.
— Нявкаєш? — запитує в нього Михалко.— Страшно? А мені й капелинки не страшно.
І він, розмахуючи гладущиком, іде з подвір’я. А й справді, чого йому боятись, коли біля своєї хати він знає кожну ямку і кожен кущик. У безу ніколи нічого не сиділо й тепер не сидить, бо хіба вдень він не бігав перевіряти? І за криницею ніяка хороба не ховається — Михалко навіть обійшов навколо неї, навіть усередину зазирнув. А на бересті ото лелека стрекоче й важко переступає в гнізді, так і дивись — ізвалиться, Михалко зупиняється під берестом і кричить:
— Гей ти, бузько, про що думаєш?
І сам собі відказує зміненим голоском, наче то вже лелека:
— Про вужів.
— А про жаб? — запитує Михалко.
— Про жаб і про жабунів,— одказує лелека, струшуючи крильми листя на гіллі.
— І все? — запитує Михалко.
— Все не все, тільки ти по молоко поспішай, щоб материн терпець не увірвався, — радить лелека.
— Як увірветься, то дістанеться не мені, а тобі, хоч ти й високо заліз, — гостро відказує Михалко, проте далі йде.
До Танаськи по молоко — це бічну вуличку перейдеш, потім по чужій межі, далі поза городами. Біля отієї ями, в яку нібито лисий Терень упав, коли з весілля вертався. Упав, то й упав, з лисими ще й не таке трапляється. А кажуть, що в ямі тій хтось ночує. Хлопці, звісно, кажуть. Коли йти мимо, в ямі хтось зітхає й сопе, бубонить, а то скрикує, ніби його чорти душать.
На превеликий жаль
Відображення повного тексту цього твору обмежене. Скоріш за все, електронну копію тексту можливо придбати у відповідних інтернет-книгарнях. Придбати