Вась-Вась
Духовий заграв швидку мелодію, й під цю музику перші пари почали танцювати шейк. Світив літній місяць серед макового розсипища прибляклих зірок, і пахли старі липи, що обступили подвір'я сільського клубу.
— Дозвольте?
Дівчина вдавано здивовано подивилась на хлопця, що широким жестом правої руки запрошував до танцю. Хлопець був зодягнений у білі штани, в синю джинсову сорочку. Пасма русявого розсипчастого чуба торкались брів, які розлогими небосхилами злітали над карими водами його сутінкових очей.
Дівчина прибрала такого виразу, наче ось-ось відмовить, проте вже наступної миті з удаваною неохотою ступила поміж рухливих пар. Танцюючи, дивилась убік, і хлопець, не перестаючи всміхатись, марно силкувався зловити її погляд.
— Я з студентського будзагону,— сказав хлопець.
Дівчина у відповідь глянула й зовсім десь у небо, наче танцювала сама, в якомусь окремішньому своєму світі, на самоті з ніччю, місяцем і запахом липового цвіту.
— Ми будуємо корівник у вашому колгоспі,— весело сказав студент.— Мене в загоні називають ВасьВась. А тебе?
— Що? — озвалась дівчина, явно не дозволяючи собі отетеріти.
Тепер, дивлячись на студента, наче накрила його двома хмарами — двома блакитними, холодними хмарами, якими виявились її очі.
— Вась-Вась? Цебто Василь Васильович? Я в колгоспі не роблю,— після паузи сказала дівчина.— Я роблю у Вінниці на швейній фабриці.
— Виготовляєш усякі імпортні речі?
— Що? — не могла второпати.
— Питаю, чи не виготовляєте часом на фабриці всякі імпортні речі? Ну, скажімо, японські куртки, німецькі парасолі, болгарські та монгольські дублянки, польські хустки?
— Ні,— серйозно заперечила дівчина.— Ми шиємо жіночі блузки й плаття.
— Ви — Елеонора?.. Емма?.. Патріція?..
— Я — Таня.
Оркестр умовк, і студент відвів Таню під липу до гурту дівчат. І щойно густе нічне повітря здригнулось від перших тактів вальсу, як він уже запросив до танцю зодягнену в червону сукню, довгоногу, з розсипаним по оголених плечах чорним волоссям, циганської вроди дівчину.
Таня похмуро поглянула на студента, наче намагалась розгадати нерозгадану загадку.
— Ви з Кастілії? — запитував студент.— Чи з Каледонії?
У дівчини в червоному все сміялось, промінилось усмішкою: губи, очі, щоки, чоло.
— Ми — з колгоспу "Вперед",— відповіла грайливо, намагаючись втрапити в тон.
— Ваше фото прикрашає Дошку пошани біля артільної контори?
— Ага, прикрашає,— сміялась.
— Передова доярка?
— Передова телятниця.
— Офелія? Афродіта? Аїда?
— Ха-ха! Галина Трохимівна Остапенко.
— Хто б подумав! А танцюєте, наче прима-балерина.
Євген Гуцало — В нічне... Євген Гуцало — Етюд з хлопчиком Євген Гуцало — Соняшник Ще 147 творів → Біографія Євгена Гуцала
— Хіба життя не заставить!
— А з ким ви змагаєтесь? Тепер у моді всякі змагання. Скажімо, оперний театр змагається з підприємством металоконструкцій. Недавно я читав у газеті, що футболісти однієї команди класу "А" надумали змагатися із знаменитим сталеплавильним комбінатом свого міста. Ви часом не надумали змагатися з загоном космонавтів?
— А що — цікаво, наші дівчата позмагалися б!
— Вони б вам передали свій досвід, так?
— А доярки й телятниці передали б їм свій,— підхопила гостра на язик Галина Трохимівна Остапенко, телятниця з колгоспу "Вперед".
Повільне й млосне, як південна тропічна ніч, танго студент із будзагону Вась-Вась танцював із сільською красунею Марійкою, бухгалтеркою. Невеличка, мов кулачок, і зграбна, мов кулачок, бухгалтерка вся світилась: білим своїм розпушеним волоссям; круглим і рум'яним, як наливне яблуко, обличчям; точеною шиєю, наче припудреною срібним пушком; губами своїми напіврозтуленими світилась, оголеними руками з гострими ямками на ліктях, рожевим розвихреним платтям, тугими коліньми.
Напіводхиливши голову, Вась-Вась відверто милувався молодою бухгалтеркою.
— Хто б подумав...— перегодя тільки й мовив студент.
Марійка запитально звела брову.
— Знаєте, ми будуємо корівник у вашому селі. І мені хочеться, щоб його так ніколи й не збудували.
— Чому?
— Хіба ви не здогадуєтесь?.. Не хочеться їхати з вашого села.
— Ще не встигли перетанцювати з усіма дівчатами?
— З усіма однаково не перетанцюєш...
— У нас хлопці ревниві. Дивіться, щоб не запотіли поговорити з вами про Кармен...
— Про яку Кармен? Оту циганку в червоному? Я ж тільки раз потанцював...
— А їм байдуже, не питатимуть...
Коли заграли "білий" танець, дівчата стали запрошувати хлопців. Вась-Вась стояв біля щита з наочною агітацією (було намальовано комбайн, силосну башту й діаграму зростання колгоспної економіки за минулий рік) і палив цигарку. Й тут до нього підійшла Таня, з якою сьогодні танцював шейк і яка, виявляється, працює в місті на швейній фабриці, де чомусь не виготовляють імпортних речей.
— Фокстрот я не танцюю з принципових міркувань,— сказав студент будзагону.— Як стверджують мудреці, в кареті минулого далеко не заїдеш.
Таня з величавою байдужістю віддалилась.
— Прошу.— Перед ним стояла телятниця в червоному платті.
Вась-Вась загасив цигарку, наступив каблуком. У цей час оркестр закінчив грати "білий" танець, і студент вибачливо розвів руками:
— Фатум! Доля проти нас. Хоча фокстрот я не поважаю... Ідейні міркування...
Посвіжішало, гостріше запахло липовим цвітом. Танці закінчились, і оркестранти, побравши інструменти, пішли до клубу. В тиші, без музики, якось оголено й беззахисно лунали людські голоси. Й почулось, як над далеким обрієм озвався грім — наче з боку на бік, гуркнувши, перевернулась недобра, лиха сила. В сяйві ліхтаря ген попереду майнула ясна, як пух кульбаби, жіноча зачіска...
— Дозвольте провести? — Хутко наздогнавши, взяв за лікоть Марійку.— Нам, либонь, по дорозі.
— Я не з лякливих.
— А хіба я такий страшний?
Марійка засміялась на той жарт. Поминувши гатку через став, звернули праворуч, поміж верб; за стовбурами темніло непорушне литво причаєної води.
— Даремно проводжаєте,— сказала Марійка.— На мене вдома чекає трирічна дитина.
— Чекає з танців? — спробував знову пожартувати студент.
— Чекає...— І по хвилі додала:—Ми з чоловіком розлучились.
— Я проводжаю, бо мені приємно бути з вами... Збирається на грозу... Чуєте, риба скинулась на воді?.. Й м'ятою пахне в левадах.
— Воно то так,— згодилась Марійка.— А тільки навіщо даремно проводжати? — Вона спинилась біля обійстя, заполоненого буйною ватагою дерев.— Прийшли... Ось і моя хата, тут близенько...
— Як то даремно? — тетерів студент будзагону Вась-Вась.
— Бо даремно.
— Пробачте... Мені, як людині, хочеться спілкуватися з вами. Молода жінка... Розумієте, кортить.— Він не знаходив потрібних слів.— А нічого від вас і справді не треба. Тільки пройтись, поговорити...
— Все даремно,— вперто повторювала Марійка, і її голова примарно світилась.— Ви ще студент, вам аби поволочитись...
— Та ні ж бо! — в несподіваному розпачі скрикнув.— Хочеться поговорити...
— Про що?
— Про все! Знаєте, я люблю отак спілкуватися з дівчатами. У них дивна психіка, зовсім відмінна від чоловічої. Дуже цікаво!
— Бувайте,— сказала Марійка, рипнувши ворітьми, і її тоненька постать уже світилась на подвір'ї.— Тільки чого ж проводжати, коли брати не станете?
— Заждіть! — благально скрикнув Вась-Вась. Йому конче кортіло з'ясувати стосунки.— А чому я повинен вас брати?
— Повинен? — тепер здивувалась Марійка.— Хіба я сказала, що повинен?
— Сказала!
— Та ні... Але заважати не треба.
— Кому?
— Ну, плутатись під ногами не треба. Ви ж не найкращий у всьому світі?
— Не найкращий,— згодився студент будзагону.— Й не хочу бути найкращим.
— Чому?
— Бо найкращі — абсолютні егоїсти. Егоцентристи.
— Може... На добраніч!
Марійка зникла за дверима темної веранди.
— Ексцентрика,— уголос мовив Вась-Вась.— Оригінальний жанр...— І вже в левадах, ступаючи невидною стежкою, гомонів сам із собою: — Ага, значить, коли не думаєш женитись — не зустрічайся, не танцюй, не проводжай. І взагалі, не плутайся під ногами. Цікаво, з якої це оперети? З колгоспної? Здається, ні...
Грім озивався на обрії, мов опонент, який висуває незаперечні грізні аргументи.
— Ця патріархальщина, мабуть, приснилась мені.— Студент щипнув себе за руку.— Ні, я не сплю... А ще колгосп "Вперед"! Ні, з такими дівчатами далеко вперед не підеш, з ними хіба що назад зручно ходити... Може, тут і корівник не варто будувати? — спитав сам у себе із сумнівом.— Ні, корівник доведемо до пуття... Контракт, інерція... Ха, я не найкращий у світі?.. А за якою шкалою виміряти, хто скаже?
Гуркнувши, щось відповів грім, та його мова не піддавалась перекладу на людську.
Колгосп "Вперед" мав гуртожиток, у якому зупинялись командировочні, приїжджі спеціалісти. Коли Вась-Вась повернувся в кімнату, хлопці вже спали. "Кожен д ивиться свій улюблений сон... Сплять, а життя тим часом іде... Сиплеться, як пісок у старовинному годиннику.— Наблизився до відчиненого вікна, висунувся — небо затяглось хмарами, серед яких там і сям пульсували беззвучні блискавки.— Ми — в космосі, космос — у кожному з нас. Моя свідомість — це свідомість космосу. Красота! Так усі гріхи можна звалити на космос!"
Вась-Вась заснув умить, наче впав у бездонний колодязь.
Корівник будували з краю великого артільного господарства. Роздягнений до трусів, босий, Вась-Вась клав цеглу. На шиї погойдувався медальйон на срібному ланцюжку. На медальйоні було зображено Нефертіті, про яку студент будзагону фамільярно казав: "Тітка-нефертітка в моєму індивідуальному користуванні".
Вже другий тиждень хлопці трудились тут, як чорти. Начальник загону Петро Леміш (щелепи важкі, підборіддя масивне, брила лоба наче сокирою навскіс стесана) любив повторювати: "Я мислю, значить, існую? Неправда! Треба так: я працюю — значить, існую!" Сам він був схожий на заведеного робота, який виламувався з програми лише тоді, коли їв і спав.
Орудуючи кельмою, вдихаючи запах цементного розчину й цегли, Вась-Вась співав:
— Тореадор, сміливо в бій... Тореадор, сміливо в бій... Тореадор, сміливо в бій...
Ген майнула знайома дівоча постать, і Вась-Вась загорлав радісно:
— Кармен, я тут!
І клично помахав кельмою, струсивши собі на плече краплю цементного розчину.
— Ви сьогодні не в червоному, а в голубому? — запитав, коли дівчина, вигойдуючи водопадом чорних кіс, спинилась біля недобудованої стіни. І навмисне голосно — щоб чули товариші — сказав: — Ах, як прекрасно звучить: телятниця! А ще краще: тваринниця! Свинарка! — Він клав цеглину до цеглини й витійствував: — А як уміють писати наші газети! Наприклад: "Бійці тваринницького фронту творчою працею здобувають нові рубежі".