Із коромислом по воду
аж до моря зірка ходить.
Коли зірка йде по воду —
весело сміється,
коли зірка йде з водою —
срібло з відер ллється.
Срібна зірка йде з водою,
срібні в зірки руки,
ллється чисте срібло з відер
на ліси та луки.
Ллється чисте срібло з відер
на маки й калину,
на заквітчану у місяць
срібну Україну.
Чарівна пейзажно-казкова мініатюра, у якій вечірня зоря постає в образі дівчини-красуні, що розливає над рідним краєм благодатне сяйво краси, спокою та гармонії. Емоційний тон твору піднесено-радісний, сповнений щирого фольклорного замилування й ліричного зачарування нічною Україною.
Вірш репрезентує камерну, дитячу та пейзажну лірику Євгена Гуцала, що публікувалася у відомих авторських збірках поезій («Сині каштани», «Весняний сад»). Спираючись на традиції українського фольклору та міфопоетики, автор творить власний ліричний міф українського простору, де межа між фантастичним і реалістичним розмивається в стихії краси.
Твір є взірцем естетичного світовідчуття шістдесятників, котрі культивували ніжне, бережливе ставлення до рідного слова й прагнули через делікатну образність прищепити читачеві відчуття національної ідентичності та художнього смаку.
Віршовий розмір — чотиристопний хорей із чергуванням жіночих та чоловічих закінчень, що надає строфі легкості, грайливості та виразної пісенно-коломийкової пружності. Застосовано парне та перехресне римування з простими, евфонічно чистими римами («ходить — сміється / ллється», «руки — луки», «калину — Україну»).
Композиція твору циклічна й кумулятивна: образ небесного руху розгортається від початкового жесту збирання води до щедрого розхлюпування космічного срібла по всьому простору землі, завершуючись масштабною панорамою сяючої батьківщини.
Основою образної структури є фольклорний паралелізм та персоніфікація: зоря змальована у вигляді української дівчини з традиційним коромислом і відрами, що йде «аж до моря». Домінантний колористичний символ твору — «срібло» («срібна зірка», «срібні руки», «чисте срібло», «срібна Україна»), яке виступає знаком абсолютної духовної чистоти, благодаті, місячного світла й магічного перетворення буденності.
Психологічна атмосфера вірша позбавлена драматичних колізій і випромінює безтурботну гармонію буття: зоря «весело сміється», одарюючи світ сяйвом безкорисливо й радісно. У творі утверджується життєствердна філософія неподільної єдності неба й землі, космосу та локального краєвиду.
Флористичні маркери — «маки й калина» — у поєднанні з топосом «заквітчаної у місяць України» слугують стійкими національними кодами, створюючи ідилічний, витончений та візуально довершений портрет рідної землі в ореолі тихого нічного сяйва.
Теми: пейзажна лірика · фольклорні мотиви · краса рідної землі · персоніфікація природи · світло і гармонія · образ України