Сковорода

Юрій Клен

Піти, піти без цілі і мети...
Вбирати в себе вітер і простори,
І ліс, і лан, і небо неозоре.
Душі лише співать: "Цвіти, цвіти!"

Аж власний світ у ній почне рости,
В якому будуть теж сонця, і зорі,
І тихі води, чисті і прозорі.
Прекрасний шлях ясної самоти.

Іти у сніг і вітер, в дощ і хугу,
Бо, може, це нам вічний заповіт,
Оці мандрівки дальні і безкраї,
І, може, іншого шляху немає,
Щоб з хаосу душі створити світ.

Про вірш

Поетична медитація розкриває філософський ідеал мандрівного філософа Григорія Сковороди — пошук внутрішньої свободи та перетворення душевного хаосу на гармонійний мікрокосмос.

Історія

Вірш належить до циклу осмислення Юрієм Кленом національних духовних першоджерел і також увійшов до збірки «Каравели» (1943). Для неокласиків, переслідуваних більшовицьким режимом, постать Сковороди уособлювала безкомпромісне відкидання мирської суєти та збереження внутрішнього суверенітету особистості.

Освальд Бурґгардт, переживши цькування, вимушене мовчання та зрештою виїзд до Німеччини в 1931 році, вбачав у мандрах Сковороди універсальну метафору духовної еміграції та самопорятунку від тиску ворожої тоталітарної системи.

Форма

Твір являє собою сонет (чотирнадцятирядник) із модифікованою строфічною структурою (катрен + катрен + п'ятивірш / терцет із заключною кодою), написаний п'ятистопним ямбом із пірихіями.

Римування концентроване й моноритмічне: у перших восьми рядках використано кільцеву схему з повторенням тих самих опорних рим (abba abba), що підкреслює циклічність і медитативну замкненість внутрішнього шляху мандрівника.

Як читати

Лейтмотив вірша («Піти, піти без цілі і мети...») відображає сковородинську ідею кордоцентризму та розриву з тлінними прагненнями марнотного світу. Шлях через «сніг і вітер, в дощ і хугу» — це не просто географічне пересування, а ініціація духу, пошук «ясної самоти» як необхідної передумови самопізнання.

Ключовою метафорою є самозародження космосу в глибинах людського «я»: «Аж власний світ у ній почне рости, / В якому будуть теж сонця, і зорі». Фінал твору кристалізує деміургічну місію людини — подолати руйнівний первісний хаос і за законами краси збудувати в собі лад і гармонію.

Теми: філософія сковородинівства · духовне самопізнання · мотив мандрівництва · внутрішня свобода · творення мікрокосмосу

Усі поети