Японія
Юрій Клен
1
Наметами квітучими рясніє
Твоїх вишень весняна заметіль.
І, мов дитя, на білих грудях хвиль
Тебе гойдають чорні буревії.
Але вже око змружене крізь вії
Зорить за обрієм нехибну ціль,
І десь у дальнім лоні інших піль
Твоя весна, мов тихий колос, зріс.
Ти до кінця плекаєш любий сон
В борні нездоланого самурая,
Що всі думки твої бере в полон.
О воле, що нема їй перепон,
Що суходіл і море перекрає!
Чи чуєш ти, як темна буря грає?
2
Тебе, мов бранку, обступили гори
І полум'ям пашать тобі в лице.
Ти розсуваєш замкнене кільце
У зачаровані, німі простори,
І слухаєш, як важко дише море,
І в цвіті бачиш кожне деревце.
Тут — наче серце спіймано в сільце,
А там навколо — всесвіт неозорий.
І в літні ночі, темні й запашні.
Ти чуєш, чуєш в яві і вві сні
Крізь тишу, що простір заколисала,
Далекий поклик зваби і жаги:
То тужно плеще в прикрі береги
Прибій ще не приступного Байкалу.
VI. 34.
Про вірш
Диптих поєднує вишукану неокласичну естетизацію самурайського духу та екзотичної природи з вольовим імперіалістичним пафосом геополітичного розширення і прориву крізь ізоляцію.
Історія
Диптих «Японія» датований червнем 1934 року («VI. 34») і належить до першого періоду еміграційної творчості Освальда Бурґгардта (Юрія Клена) після його виїзду з радянської України до Німеччини наприкінці 1931 року. Увійшовши до середовища вісниківців на чолі з Дмитром Донцовим, поет органічно синтезував неокласичну дисципліну форми із філософією волюнтаризму, активізму та ідеєю експансивної державницької потуги.
Твір безпосередньо відбиває тогочасний геополітичний контекст міжвоєнної доби: експансію Японської імперії на Далекому Сході, створення маріонеткової держави Маньчжоу-ґо (1932) та загострення конфлікту з СРСР біля кордонів Східного Сибіру й Байкалу. Для української міжвоєнної еміграції, зокрема вісниківського крила, посилення японського мілітаризму сприймалося крізь призму потенційного краху більшовицької імперії та визволення поневолених Москвою народів, включно з далекосхідним українським Зеленим Клином.
Форма
Твір побудований як диптих із двох сонетів класичної структури (два катрени й два терцети). Віршовий розмір — п'ятистопний ямб із чергуванням жіночих та чоловічих рим, витриманий у суворій неокласичній метричній традиції київських неокласиків, близьких авторові.
Римування в обох частинах тяжіє до вивіреної гармонії: у катренах першого сонета використано охопне (кільцеве) римування abba abba з наскрізними римами, у терцетах — схему cdc dee; у другому сонеті катрени також спираються на обхопні й перехресні суголосся з логічним фінальним пуантом у замковому терцеті (прибій Байкалу).
Як читати
Образна система першого сонета вибудувана на діалектиці зовнішньої тендітності та внутрішньої мілітарної суворості: хитка й ніжна «весняна заметіль» вишневого цвіту контрастує з «чорними буревіями», що гартують національний характер. Самурай постає персоніфікацією незламної волі («любий сон / В борні нездоланого самурая»), здатної підпорядкувати фатум просторової обмеженості й перетворити внутрішнє зосередження на геополітичний рух.
У другому сонеті провідним мотивом є подолання просторової клаустрофобії островів («замкнене кільце», «серце спіймано в сільце»), де розпечені вулканічні гори метафорично тримають країну в полоні. Поетове око спрямоване за межі архіпелагу — туди, де дихає відкритий континент («всесвіт неозорий»).
Фінал диптиха перетворюється на виразний історіософський та геополітичний символ: апеляція до «ще не приступного Байкалу» закодовує прагнення падіння континентальної євразійської деспотії, синтезуючи естетизм японської традиції (сакура, гори, море) з неоромантичним культом лицарського чину й боротьби за життєвий простір.
Теми: мілітарний дух і самурайська честь · геополітична експансія · неокласичний естетизм природи · прорив крізь простір і неволю · воля до боротьби