Всім у всьому світі
щось хороше сниться.
Саду сняться груші,
жовті і солодкі.
Хмарам — вітер дужий,
травам — прохолода.
Теплим ластів'ятам
сниться небо синє.
Стежці коло хати
сниться ліс осінній.
Сниться дощик свіжий
огіркам на грядці.
Дві долоньки ніжні
ляльці в ліжку сняться.
А татусю й мамі
сниться сон далекий,
що вони так само,
як і я,— маленькі...
Ніжна поетична медитація про таємничий світ сновидінь живих істот, природи й речей, що увінчується щемливим образом дорослих, які вві сні знову повертаються в безтурботне дитинство. Вірш сповнений глибокої ніжності, психологічного такту та філософського осмислення плинності життя.
Поезія належить до зрілого періоду творчості Анатолія Костецького, коли в його доробку дедалі виразніше зазвучали елегійні, світоглядні та філософські ноти, розраховані на сумісне родинне читання дитини та батьків.
Твір органічно продовжує традицію української колискової та вечірньої лірики, переосмислюючи її в дусі сучасної поезії настрою, де стирається межа між предметним світом, живою фауною і внутрішніми душевними прагненнями людини.
Вірш написано чотиристопним хореєм із переважно холостими (білими) непарними рядками та м'яким суголоссям або неповною римою в парних рядках («світі — сниться», «солодкі — прохолода», «синє — осінній», «грядці — сняться», «далекий — маленькі»).
Ритм заколисливий, напівшепітний, уповільнений паузами та цезурами. Мелодика побудована на анафорах та синтаксичному паралелізмі речень («сняться», «сниться»), що створює ефект спокійного, розміреного дихання перед сном.
Композиція твору розгортається за принципом ліричної градації та психологічного каталогу бажань: кожен учасник картини марить тим, що є для нього найбільшим благом і органічною потребою буття (саду — плоди, пташенятам — безкрає небо, рослинам — волога, забутій іграшці — лагідні дитячі руки).
Поет застосовує витончену поетичну персоніфікацію, наділяючи душу не лише птахів чи дерев, а й неживих предметів: образ ляльки, якій сняться «дві долоньки ніжні», вирізняється надзвичайним драматизмом дитячої прив'язаності до улюбленої забавки.
Фінальний пуант розкриває найтоншу психологічну глибину твору: дорослі (мама й тато) у глибині душі тужать за втраченою чистотою та захищеністю дитинства. Костецький через дитяче спостереження зближує покоління, нагадуючи, що в кожному дорослому назавжди живе маленька дитина.
Теми: сни та мрії · єдність поколінь · дитинство як цінність · гармонія всесвіту · вечірня лірика