"Косички у дівчаток —
щоб смикати за них!" —
так думав я спочатку,
а виявилось — ні.
Вони ростуть для того,
щоб заплітатись довго
та банти в них носити,
великі і красиві,
щоб хтось про них сказав
— Ах-ах, яка краса!..
А от мені косичок
не треба.
Я — хлопчак.
А що я теж красивий —
то це помітно й так!
Іронічний монолог хлопчика фіксує перехід від хуліганського нерозуміння дівчачого світу до естетичного прозріння й кумедного утвердження власної гідності.
Поезія належить до циклу психологічних віршів Анатолія Костецького 1970–1980-х років, присвячених шкільним взаєминам, крихким кордонам ґендерної ідентифікації та першим несміливим проявам симпатії між хлопчиками й дівчатками.
Твір публікувався в популярних збірках поета («Все про дідуся», «Як зробити день веселим») і став хрестоматійним зразком художньої деконструкції хлоп'ячого дворового архетипу «смикання за косички», що традиційно трактувався у педагогіці лише як звичайна недисциплінованість.
Твір написано розкутим різностопним анапестом із перехідними дольниковими коливаннями та вкрапленнями ямбічної розміреності у фіналі, що бездоганно відтворює безпосередню, живу мову дитини-оповідача. Римування перехресне з частим чергуванням точних і неточних чоловічих та жіночих клаузул.
Інтонація вірша переривчаста, багата на тире, вигуки («Ах-ах») та паузи роздумів, завдяки чому виникає ефект щирого внутрішнього монологу або спонтанної сповіді другові.
Конфлікт вірша криється в зіткненні двох типів дитячого пізнання світу: утилітарно-агресивного («щоб смикати за них») та естетичного («банти в них носити... яка краса!»). Автор тонко вловлює психологічний рубіж дорослішання, коли хлопчик уперше відкриває самодостатність іншого людського єства та легітимність дівочої краси.
У другій частині мініатюри розгортається блискучий механізм дитячого психологічного самозахисту. Усвідомивши привабливість атрибутів протилежної статі, хлопчик раптом лякається втрати власної мужності («А от мені косичок не треба. Я — хлопчак»).
Фінальний самовпевнений жест («А що я теж красивий — то це помітно й так!») сповнений світлої самоіронії. Костецький делікатно стверджує рівноправність і неповторність особистості дитини, знімаючи будь-яке почуття неповноцінності чи ревнощів природною добродушною усмішкою.
Теми: дитяча психологія · хлопчики й дівчатка · гумор та іронія · краса · дорослішання