Краватка для жирафа
Анатолій Костецький
Коли б заманулось раптово
жирафу
пошити краватку,
то, певне, кравці
повинні б були залізати
на шафу,
тримаючи метр у руці —
щоб шию обмірять жирафу.
Була б та краватка,
як десять краваток,
а може,—: як двадцять,
а може,— як сто.
І, певне, носити
краватку жирафа
крім нього
не зміг би ніхто.
А з краму, що йшов би
йому на краватку,
я зміг би пошити для себе
піджак,
та, може б, іще й на підкладку
лишилось би краму.
Отак!
Тож слава жирафам!
Спасибі жирафам
за те,
що не носять краваток вони,
бо краму б тоді на піджак —
не дістати!
Носив би я тільки
штани...
Про вірш
Блискуча ігрова нонсенс-фантазія розгортає комічну гіперболу про пошиття гігантської краватки, перетворюючись на винахідливу апологію екзотичного пташино-звіриного світу.
Історія
Вірш постає показовим прикладом поетики абсурду, гротеску й поетичної гри, яку Анатолій Костецький послідовно розвивав у 1980-ті роки (зокрема у збірках «Бюро знахідок» та «Суперклей Христофора Тюлькіна»). У цей період автор свідомо відходить від похмурого радянського утилітаризму, спираючись на світові традиції британського лімерика (Едвард Лір, Льюїс Керролл) та польської дитячої поезії (Юліан Тувім, Ян Бжехва).
Твір демонструє віртуозне володіння прийомом матеріалізації метафори, популярним у середовищі шістдесятників і постшістдесятників, пропонуючи дитині тренажер уяви та мовленнєвої свободи.
Форма
Віршовий розмір — різностопний анапест із пірихіями та спондеями, що надає фразам розмовного, каламбурного й динамічного прискорення. Римування перехресне (abab) з вільною зміною довжини рядків, яка ілюструє просторові масштаби: від коротких реплік до розтягнутих, немов сама жираф'яча шия, періодів.
Поетика тексту багата на градаційні числівникові повтори («як десять... як двадцять... як сто») та риторичні оклики й патетичні звертання («Тож слава жирафам! Спасибі жирафам!»), що створюють пародію на одописний канон.
Як читати
В основі образної конструкції лежить парадоксальне гіпотетичне припущення («Коли б заманулось раптово...»), що провокує ланцюгову реакцію побутової нісенітниці. Костецький матеріалізує абстрактну довжину жираф'ячої шиї через суто урбаністичні й ремісничі образи: розгублені кравці на шафі, кілометри вимірювальних стрічок, дефіцитний крам.
Грайлива логіка маленького оповідача швидко переходить від співчуття кравцям до егоцентричного, але зворушливого економічного розрахунку: тканина жирафа протиставляється власному гардеробу хлопчика (піджак із підкладкою проти загрози ходити «тільки в штанях»).
Фінал твору підносить звичайну біологічну рису тварини — відсутність одягу — до рангу космічного благодіяння для людства. Ця гротескна подяка жирафам навчає юного читача нестандартного асоціативного мислення, висміюючи міщанську заклопотаність речами крізь призму чистої радості фантазування.
Теми: гра уяви · нонсенс і нісенітниця · тварини · одяг і мода · іронія та сміх