Мрія
Анатолій Костецький
Якась бджола
в траві гуде.
Кудись
якийсь хлопчак іде.
Повзе мені на майку жук.
А я —
на сонечку лежу,
лежу і думаю про те,
чому так швидко
клен росте?
Вночі — росте,
росте і вдень,
росте й тоді,
як дощ іде —
щомиті вище й вище,
мов у казках чи віршах!
От взяв би —
та й мене навчив
(йому ж це, мабуть, просто!)
рости і вдень, і уночі,
щоб стати вище зростом,
бо я ходжу
вже десять днів
і про одне лиш мрію:
"Як хоч на голову мені
перерости Сергія?!"
Тоді б я
так йому сказав
неголосно — та чітко:
— Гей, ти!
Щоб Олю — не чіпав!
Вона моя сусідка.
А як зачепиш,
то гляди:
намну одразу ж вуха!..
Ну й налякався б
той Сергій —
і втік би геть щодуху!
Отак було б...
А поки я
дивлюсь на нього
іздаля,
лежу на сонечку й мовчу —
рости у клена
вперто вчусь...
Про вірш
Дотепний, психологічно тонкий сюжетний монолог хлопчика, який прагне перерости суперника-кривдника, щоб лицарськи захистити сусідку Олю. Твір сповнений доброї іронії, зворушливої дитячої шляхетності та вітальної енергії літа.
Історія
Вірш «Мрія» представляє вершину розквіту ігрової та психологічної лірики Анатолія Костецького кінця 1980-х років. Поет умів з дивовижною проникливістю фіксувати внутрішнє мовлення міського підлітка, перетворюючи буденну дитячу розраду чи двірський конфлікт на яскраву драматичну мініатюру.
Твір органічно розвиває наскрізну костецьку концепцію «лицарства без пафосу»: дитина керується шляхетним поривом заступитися за дівчинку-сусідку, проте по-дитячому наївно обирає шлях фізичного «переростання» кривдника через наслідування дерева, що надає сценці непереборного гумору та психологічної переконливості.
Форма
Вірш побудований як колоритний монолог-оповідь на основі чотиристопного ямба зі змінною довжиною рядка та розмовними синкопами, що ідеально передає перебіг спонтанної дитячої думки. Римування мішане (суміжне та перехресне), багате на внутрішні співзвуччя та дієслівні рими.
Фонічна палітра початку передає літню млість через алітерацію шиплячих і сонорних звуків («в траві гуде», «жук», «на сонечку лежу»), яка згодом динамізується різкими приголосними в уявній репліці захисника («Гей, ти! Щоб Олю — не чіпав!», «намну одразу ж вуха»). Прийом градації («росте й тоді... щомиті вище й вище») додає ритмічного розгону мрійливому становленню героя.
Як читати
Психологізм вірша ґрунтується на контрасті між спокійною природною спатикою (хлопчик гріється на сонечку, спостерігаючи за жуком і бджолою) та бурхливим внутрішнім монологом воїна-захисника. У свідомості хлопчика образ клена стає казковим ментором і взірцем: раз дерево росте вдень і вночі без зусиль, значить і герой може опанувати цей «секрет», аби подолати комплекси щодо власного зросту.
Уявний діалог із бешкетником Сергієм розкриває зворушливий кодекс дитячої честі. Мотив лицарського заступництва за Олю набуває комічно-серйозного забарвлення. Фінал із м'яким автоіронічним спадом («А поки я дивлюсь на нього іздаля... рости у клена вперто вчусь») тонко підкреслює чистоту, довірливість і дивовижну пластичність дитячої свідомості.
Теми: дитяча психологія · перше лицарство і дружба · гумор і самоіронія · зростання та дорослішання · єдність дитини з природою