Навколо мене луг бринить,
а на мені —
бджола сидить.
Сидить і крильцями сія,
така вона дивачка:
напевне, думає, що я
не хлопчик, а ромашка.
Торкає носиком ледь-ледь
бджола мене за руку,
немов у ній шукає мед
або вітає друга,
або схотіла просто так
посидіти зі мною,—
нелегко ж
цілий день літать
на самоті з собою!..
Так ми й сиділи.
А за мить
знов кожен з нас
кудись летить
над лугом різнобарвним.
— Привіт! —
бджола мені дзижчить,
і я у відповідь:
— Привіт! —
І нам —
страшенно гарно.
Жвава й зворушлива замальовка про несподівану дружню зустріч маленького хлопчика з крихітною бджілкою серед квітучого лугу. Вірш сповнений іскристого гумору, взаємної довіри та відчуття органічної спорідненості дитини з усім живим світом.
Вірш постає показовим зразком ігрової та психологічної анімалістики Анатолія Костецького 1980-х років (періоду активної праці над збірками «Як зробити день веселим», «Все про дідуся»). Автор майстерно вловлює специфіку дитячого світовідчуття, де межа між людським «я» і природним світом цілком прозора й рухлива.
У дитячій літературі зустріч із комахою, що жалить, зазвичай використовувалася як повчальна засторога. Костецький цілковито ламає цей стереотипний дидактизм: його герой не відчуває страху чи агресії, відкриваючи у бджолі втомлену від самотності трудівницю, з якою так природно обмінятися теплим дружнім «Привіт!».
Ритмічна основа вірша — чотиристопний ямб із чергуванням пірихіїв, що забезпечує гнучку зміну інтонацій: від спокійного споглядання до динамічного лету над лугом. Римування мішане (суміжне та перехресне), подекуди з неточними асонансними римами («руку — друга», «дивачка — ромашка»), властивими розмовній манері автора.
Фоніка вірша звукозображальна: активне використання дзвінких і свистячих фонем ([дж], [з], [с], [б], [р]) передає дзижчання крилець бджоли, бриніння літнього лугу та безтурботну атмосферу сонячного дня.
Психологічний вузол твору зав'язується на парадоксальному дитячому припущенні: бджола сіла на хлопчика тому, що переплутала його з білою ромашкою. Цей наївний самоіронічний хід перетворює буденний контакт на момент зворушливої близькості, де людина стає для природи безпечною квітучою галявиною.
Особливої філософської глибини віршеві надає проникнення у внутрішній стан крихітної комахи («нелегко ж цілий день літать на самоті з собою»). Співчуття до самотності комахи урівнює хлопчика і бджолу: вони обидва стають товаришами по спільному польоту крізь безмежне розмаїття буття, даруючи одне одному щире відчуття радості та повноти життя.
Теми: дружба дитини і природи · літній луг · подолання самотності · доброта і чуйність · радість буття