Нема нікого вдома
Анатолій Костецький
Ур-рр-ра!
Нема нікого вдома!
Тепер, що хочеш —
те й роби!
Не заважаєш ти нікому,
ніхто не заважа тобі.
"Ввімкну спочатку
телевізор,—
подумав я,—
та буду зблизька
дивитися,
і як захочу —
дивитись буду хоч до ночі!"
Ввімкнув.
Та вже за три хвилини
екран поплив
перед очима...
Тоді до ванної сходив
і напустив туди
води,
щоб капця мами запускати.
Та передумав.
Нецікаво...
Я клав на стіл
обидва лікті.
Я в кухні на підлогу
влігся.
На дверях покатався навіть!
Та все покинув.
Нецікаво...
Все можна!
Годі й говорить...
Захочу —
буду гризти лід,
захочу —
занявчу, мов кіт,
на нашому балконі.
Адже в кіно пішли батьки,
свободи — як ніколи!
Я навіть можу в шафі тата
яку завгодно книгу взяти
і з нею в татовому кріслі
сидіти,
підібгавши ноги
Але мені,
немов навмисне,
чомусь не хочеться нічого.
Хоч сядь — і плач.
діла такі...
Скоріш би вже
прийшли
батьки!
Про вірш
Блискучий психологічний етюд про межі дитячої вседозволеності, яка без тепла і присутності батьків швидко вироджується в сум і самотність. Твір з тонким гумором демонструє, що найбажаніша свобода знецінюється без родинного затишку.
Історія
Вірш Анатолія Костецького «Нема нікого вдома» належить до найвизначніших зразків дитячої міської урбаністично-побутової лірики 1980-х років. Автор, спираючись на точні спостереження за психологією дітей молодшого шкільного віку («дітей із ключем на шиї»), віртуозно відтворив емоційні гойдалки дитини, що залишається наодинці з порожньою квартирою.
Поезія стала класикою гумористично-повчальної лірики Костецького, неодноразово публікувалася в журналі «Барвінок», читанках та авторських книгах поета («Все як насправді», «Бюро знахідок»), слугуючи м'яким терапевтичним текстом про природу дитячих заборон і цінність батьківського тепла.
Форма
Вірш написаний чотиристопним хореєм із ритмічними модуляціями, паузами-мовчаннями та розмовними перебоями, що ідеально передають перехід від ейфорійного вибуху енергії до пригніченої нудьги. Система римування вільна: автор комбінує перехресні, суміжні та неримовані білі рядки, імітуючи спонтанну оповідь.
Фонічний малюнок відкривається звуконаслідувальним експресивним вигуком «Ур-рр-ра!», де вібрація раскатистого [р] передає тріумф визволення від нагляду дорослих. Проте надалі повторюваний сумний рефрен «Нецікаво...», побудований на глухих і шиплячих звуках, фонетично «гасить» динаміку, утілюючи розчарування.
Як читати
Сюжет розвивається як серія швидких спроб реалізувати типові дитячі табу: сидіти близько до телевізора, пускати капці у ванній, ставити лікті на стіл, лежати на підлозі, кататися на дверях, брати без дозволу татову книгу. Проте реалізація забороненого без спротиву втрачає будь-яку привабливість — гра існує лише в діалозі з правилом або з тим, хто це правило встановлює.
Психологічний парадокс розкривається у фінальній трансформації настрою героя: омріяна абсолютна свобода («свободи — як ніколи!») виявляється гнітючою порожнечею. Проста дитяча фраза «Скоріш би вже прийшли батьки!» засвідчує, що найвища потреба дитини полягає не у сваволі, а в захищеності, любові та присутності рідних людей.
Теми: дитяча психологія і самотність · межі свободи та вседозволеності · родинний затишок і любов до батьків · гумор і розвінчання ілюзій · домашні бешкети