Портфель
Анатолій Костецький
У когось портфель хоч давно —
а новий.
А в мене — старий,
та зате — чарівний!
Ось дощик полився,
раптовий, рясний,
за хмари сховалося сонце.
Та я не боюся
ніяких дощів,
у мене портфель —
парасолька!
Чи влітку, приміром,
у лісі в поході
портфель
за подушку слугує мені,
і сняться на ньому
на диво солодкі,
смачні, кольорові
та лагідні сни.
А взимку —
в санчата обернеться він
та буде з гори мене мчати,
бо, що не кажіть,—
я давно зрозумів:
портфель —
це найкращі санчата!
Ще можна в портфелі
сховати ворону:
там темно і тепло —
Нехай собі спить.
А грати у сніжки
почнем коло дому —
портфель мій
мені послугує за щит.
Такий мій старенький
портфель чарівний.
Його не віддам
ні за який новий!
Про вірш
Теплий поетичний гімн дитячій фантазії, яка перетворює старий шкільний портфель на поліфункціональний чарівний артефакт, здатний захистити від негоди чи подарувати солодкі сни.
Історія
Вірш постав у період активного розроблення Костецьким шкільної тематики (1970–1980-ті роки), представленої у популярних збірках «Все про дедуся», «Де літо живе?», «Лист до птахів». Шкільний портфель для покоління радянських школярів був сакральним атрибутом дитинства.
На противагу прагматичному культу нових речей, автор підносить цінність обжитого, сповненого особистих спогадів предмета, стверджуючи примат уяви над матеріальним статком.
Форма
Вірш написано розмовним дольником / тонічним віршем із переважанням анапестичних і трискладових каденцій, що створює ефект невимушеної хлопчачої оповіді-хвальби. Римування нерегулярне, сполучає парні та перехресні співзвуччя.
Евфонія багата на м'які сонорні й свистячі звуки («солодкі, смачні, кольорові та лагідні сни»), які в описах перевтілень портфеля переходять у динамічні алітерації на [р], [т], [ч] («дощик полився, раптовий, рясний», «в санчата обернеться він»).
Як читати
Художня логіка твору розгортається через ланцюг метаморфоз: звичайний старий портфель послідовно стає парасолькою від зливи, м'якою похідною подушкою, санчатами для снігової гірки, затишним прихистком для пораненої ворони та лицарським щитом у сніжковій баталії.
Психологічний парадокс полягає у відмові від «нового» на користь «чарівного старого»: для дитини цінність предмета вимірюється не його товарним виглядом, а кількістю спільних пригод та емоційною пам'яттю.
Поетизація повсякденності досягає кульмінації в онейричній строфі: портфель під головою продукує «смачні, кольорові та лагідні сни», перетворюючи шкільне приладдя на справжній мікрокосм дитячого щастя.
Теми: дитяча уява · шкільні речі · ігри в усі пори року · вірність старому другові · поетизація побуту