Про дорослих
Анатолій Костецький
Ніколи і нізащо
дорослим не позаздрю!
На них дивитись —
просто сміх.
Скажіть:
хіба життя у них,
коли нічого в світі
не можна їм робити?!
Не можна їм на дерево,
хоч це і дуже просто,
аж на вершечок здертися.
Адже вони — дорослі...
Не можна грати у футбол
на вулиці завзято
і, у вікно забивши гол,
через паркан тікати.
Та й серед парку, по траві,
босоніж, без сорочки
не можна погасати їм.
Адже вони — дорослі!..
А я?
Як тільки я схотів —
м'яча ганяв
аж п'ять годин,
тоді на клен собі заліз,
сховався в теплім листі,
сидів і позирав униз,
ще й, наче шпак,
посвистував,
а потім бігав по траві
та в ній метеликів ловив.
Оце життя — хороше!
Не те, що у дорослих...
Та ще скажу по честі,
щоб ви про все вже знали:
дорослим можна дещо,
хоч дуже й дуже мало.
Ну, з'їсти пуд морозива
дозволено дорослому.
Ну, можна, скільки влізе,
дивитись телевізор.
Ну, можна ще не спати
і цілу ніч читати.
Але хіба ж то здасться
така дрібниця щастям?..
Тому ніколи і ніде
дорослим я не заздрю,
бо я дорослим буду теж,
а він малим — нізащо!
Про вірш
Психологічно точний монолог дитини, яка зі щирим співчуттям розмірковує над обмеженнями й тягарем дорослого життя, протиставляючи йому абсолютну свободу власного повсякдення.
Історія
Вірш є одним із програмних творів Анатолія Костецького, що втілює його творче кредо: дивитися на світ дорослих очима самої дитини, без фальші й менторського моралізування.
Твір написаний у руслі гуманістичної педагогіки й поезії 1980-х років, коли Костецький, спираючись на традиції Олександра Дермана, Всеволода Нестайка та Корнія Чуковського, послідовно відстоював самоцінність і суверенність дитячого віку.
Форма
Метричну основу становить дольник на базі амфібрахія та анапеста зі змінною довжиною рядка, що максимально наближає звучання до живої, емоційно насиченої монологічної дитячої мови. Римування перехресне та суміжне, подекуди з дисонансними римами.
Синтаксична будова насичена окличними й питальними конструкціями, риторичними градаціями («Ніколи і нізащо...», «Адже вони — дорослі!..»), що створюють жвавий полемічний темпоритм.
Як читати
Вірш побудовано за принципом дзеркального перевертання: замість традиційного дитячого прагнення «скоріше вирости», ліричний герой висловлює відверте й аргументоване співчуття дорослим, чиє життя скуте численними соціальними заборонами (не можна лазити по деревах, ганяти босоніж, бити шибки футбольним м'ячем).
Комічний ефект досягається переліком уявних «привілеїв» дорослості (з'їсти пуд морозива, дивитися досхочу телевізор, читати цілу ніч), які дитяча свідомість оцінює тверезо: «Але хіба ж то здасться така дрібниця щастям?» Справжнє щастя виявляється в тілесному зв'язку з природою — теплим листям клена, бігом по росяній траві, ловінням метеликів.
Філософський парадокс фіналу («бо я дорослим буду теж, а він малим — нізащо!») вражає глибиною екзистенційного прозріння: дитина інтуїтивно усвідомлює незворотність часу та неповторну благодать власного віку.
Теми: світ дітей і дорослих · свобода і заборони · радість дитинства · філософія віку · дитяча психологія