Стара казка на новий лад
Анатолій Костецький
СТАРА КАЗКА НА НОВИЙ ЛАД
Для дітей і дорослих
Человек сказал Днепру:
— Я стеной тебя запру!
… Где вчера качались лодки –
Заработали лебедки.
Где шумел речной тростник –
Разьезжает паровик.
Где вчера плескались рьібьі –
Динамит взрьшает гльїбьі…
С. МАРШАК, "Война с Днепром"
1
Людина —
Природи
володар одвічний
звернулася
якось
до тихої річки,
до чистої,
наче сльозина,
води:
— Течеш ти,
старенька,
кудись
не туди.
Вихляєш
лісами,
вихляєш
лугами…
У мене,
в Людини,
тектимеш ти
прямо!
Доволі
Поволі
як хочеш
вихляти!
Почну-но
я зараз
тебе
випрямляти!..
2
Сказано —
зроблено:
слово Людини
бути
у всьому
несхитним
повинно!
Людина,
Бульдозер
та ще
екскаватор
Взялися
стареньку ріку
випрямляти.
3
Що?
Якісь
старі човни?!
Непотрібні
Нам
вони!
Що?
Якийсь там
очерет?!
А бульдозер
нащо?
Геть!
А рвонем
гранітну
глибу —
тільки
булькне
в річці
риба!..
4
І от
тече
пряма ріка…
Та вже
якась
і не така:
аж надто
рівні
береги
не забігають
на луги,
не ронять
листячко
ліси
у води
дивної краси…
5
Луги —
висихають!
Ліси —
засихають!
Веселі
птахи
від ріки
утікають!..
6
А питали
у човнів,
хто
такого
з них
хотів?!
А питали
в тих же глиб:
Може
глибам
жалко
риб?
Ні для кого ж
не секрет:
річці
треба
очерет,
а не динаміт
і глиби…
Це —
відомо
навіть
рибам…
7
А в річки
питали,
чи хочеться
їй
до моря
летіти
лише
по прямій?!
А хто
запитав
у старого села,
якому
ця річка
за матір
була,
яка
напувала,
яка
годувала,
красою
святою
людей
дарувала?!
8
Дерева
стогнали:
— як бути
без річки?!
Без неї —
нам лячно!
Без неї —
незвично!
Луги
висихали
і ридма
ридали:
— Навіщо
Людина
в нас річку
забрала?!
9
Не стало
невдовзі
лугів
і лісів.
Не чути
навколо
веселих
птахів.
Не стало
краси
і старого села.
І річка
нікуди
уже
не текла,
бо зникла,
старенька,
ні в чому
не винна…
10
Так знов
довела
всім навколо
Людина,
що вічний
володар
природи —
вона!..
Так чом же
ця казка
про річку —
сумна?..
Про вірш
Гостросюжетна екологічна притча-застереження про згубність сліпого підкорення живої природи людиною та руйнівні наслідки технократичного свавілля.
Історія
Вірш з'явився на хвилі потужного екологічного пробудження українського суспільства другої половини 1980-х років, спричиненого як Чорнобильською катастрофою, так і катастрофічними наслідками радянських меліоративних проєктів «повороту річок» та спрямлення русел малих і середніх водойм.
Епіграф із вірша Самуїла Маршака «Війна з Дніпром» задає полемічний підтекст: Костецький переосмислює гігантоманію й войовничий антропоцентризм сталінської доби («Человек сказал Днепру: — Я стеной тебя запру!»), демонструючи трагізм насилля над екосистемами.
Твір адресовано водночас «дітям і дорослим», що характерно для зрілого періоду творчості Костецького, коли дитячий поет брав на себе роль суспільного трибуна й захисника довкілля.
Форма
Твір написано розмовним дольником і хореїчно-ямбічним різностопником із парним та суміжним римуванням (одвічний — річки, води — туди, лугами — прямо тощо), розбитим на шість пронумерованих сюжетних мікрочастин.
Інтонація різко змінюється від самовпевнено-імперативної («почну-но я зараз тебе випрямляти») до задихано-драматичної (окличні речення, еліпсиси: «Луги — висихають! Ліси — засихають!») і філософсько-риторичної у фіналі.
Як читати
У центрі конфлікту — протистояння природної гармонії (звивиста річка, чиста «наче сльозина», очерет, старі човни) та механістичної гордині індустріальної цивілізації (бульдозер, екскаватор, динаміт). Образ «випрямленої річки» постає символом скаліченої живої плоті природи.
Костецький майстерно персоніфікує довкілля: річка постає живою лагідною істотою («старенька»), гранітні глиби наділені здатністю співчувати рибам, а птахи виступають біженцями з техногенної пустелі. Антитеза природної кривизни (життя, плавність) та штучної прямоти (мертвість, безпліддя) розкриває штучність утилітарного мислення.
Фінальний риторичний монолог деконструює міф про «Людину — володаря природи», закликаючи до гармонійного співіснування, де кожен елемент ландшафту (навіть очерет) є незамінною складовою цілісного буття.
Теми: екологічна свідомість · людина і природа · захист довкілля · критика технократії · філософська казка