Посеред нив стирчить самотній плуг,
Незорана земля лежить в округ.
Леміш заржавів, срібне чересло
Зчорніло й диким зіллям обросло.
А де ж властитель дівся? Де ж ратай?
Мабуть, пішов обороняти край.
Волів побили, коней взяли в трен,
Лишився плуг на полі сам-оден.
Чекає, доки тут не зогниє,
Або гранат його не розіб’є.
Леміш іржа гризе, а чересло
Травою й диким зіллям обросло.
Філософський роздум про незворотний рух часу, таїну людського буття та пошук духовної рівноваги серед життєвих бур.
Поезія належить до багатого доробку автора (Богдан Лепкий), який зробив помітний і самобутній внесок у розвиток українського художнього слова свого часу. Твір відображає органічний зв’язок із національною культурною традицією та прагнення знайти власну неповторну інтонацію.
У вірші яскраво проявилася щирість ліричного переживання, глибока моральна позиція та увага до найтонших порухів людської душі, що робить його співзвучним переживанням читача будь-якої епохи.
Метрична структура: трискладовий розмір (амфібрахій / анапест). Широкий елегійний розмір із глибоким диханням і хвилюванням строфи.
Катрени з гнучким римуванням, розраховані на виразну декламацію. Звуковий лад відзначається природною гармонією вокалізму та продуманою системою інтонаційних акцентів.
Твір відкривається виразним образним або філософським зачином («Посеред нив стирчить самотній плуг»), що відразу захоплює увагу читача та створює неповторну емоційну тональність.
У кульмінації («Волів побили, коней взяли в трен») ліричне почуття сягає найбільшої напруги: через зіставлення внутрішнього стану героїв із навколишнім світом розкривається глибинний підтекст твору.
Фінал вірша («Травою й диким зіллям обросло») приносить відчуття гармонійного завершення естетичного задуму, залишаючи глибокий слід у свідомості читача та утверджуючи незнищенність духовних цінностей.
Теми: українська поезія · філософія серця · краса і гармонія · поетичне світовідчуття