Бджола та Шершень (скорочено)
Григорій Сковорода
Шершень спитав у Бджоли, чому вона така дурна. Адже, добре знаючи, що плоди її праці корисніші для людей, ніж для неї самої, та до того ж часто їй шкодять, приносячи замість нагороди смерть, Бджола не перестає робити дурниці — збирає мед.
Бджола відповіла своєму радникові, що дурень він сам. Мед до вподоби й ведмедю, та й Шершні нечесно його дістають. Бджоли, якщо б схотіли, також могли б по-злодійськи добувати мед, коли б тільки їсти любили. Але для них незрівнянно більша насолода збирати мед, аніж споживати. Для цього вони народжені на світ і робитимуть так, поки не умруть. А без сього жити, навіть купаючись у меду, для них — “найлютіша смерть”.
Сила [мораль]. Шершень — узагальнений образ людей, що живуть грабунком інших і створені лише для того, щоб їсти й пити. Бджола ж — мудра людина, яка трудиться в “сродному ділі”, тобто за своїм покликанням. Чимало Шершнів безглуздо кажуть: навіщо, наприклад, студентові вчитися, якщо нічого за це не має. Вони не розуміють, що справа, яка припадає до душі, дає найбільше задоволення. За природними законами живуть тварини (Хорт, Кішка, бджола) та наймудріші з людей (наприклад, давньоримський державний діяч і письменник Катон).
Немає більшої радості, як “жити за натурою”. Це означає не вдоволення низьких потреб і скотської похоті, а виконання свого природного призначення в житті. Саме про таку близькість до природи сказав давньогрецький філософ Епікур: “Дяка велика блаженній натурі за те, що потрібне зробила неважким, а важке непотрібним”. Дотримуватись таких правил у житті — значить догодити Богу, бо “усе в ньому і він в усьому”.
1722-1794
Про вірш
Барокова філософська медитація про чистоту совісті, пізнання власної природи та перевагу душевного спокою над суєтними спокусами світу.
Історія
Твір належить до безсмертної спадщини великого українського філософа й мандрівного мислителя Григорія Сковороди (збірка «Сад божественних пісень»). Творчість Сковороди підсумувала епоху українського бароко та заклала етичний фундамент нової української культури.
Він протиставив жадобі чинів і багатства свою славетну «філософію серця», ідею «сродної праці» та внутрішньої свободи («De Libertate»), заповідавши на своїй могилі знамените: «Світ ловив мене, та не спіймав».
Форма
Метрична структура: староукраїнський силабічний вірш барокової доби. Характерний силабічний розмір із цезурою та колоритною бароковою римою.
Пісенні барокові строфи з повчальним рефреном або кантовою структурою. Звуковий лад відзначається природною гармонією вокалізму та продуманою системою інтонаційних акцентів.
Як читати
Твір відкривається виразним образним або філософським зачином («Шершень спитав у Бджоли, чому вона така дурна. Адже, добре знаючи, що плоди її праці корисніші для людей, ніж для неї самої, та до того ж часто їй шкодять, приносячи замість нагороди смерть, Бджола не перестає робити дурниці — збирає мед»), що відразу захоплює увагу читача та створює неповторну емоційну тональність.
У кульмінації («Сила [мораль]. Шершень — узагальнений образ людей, що живуть грабунком інших і створені лише для того, щоб їсти й пити. Бджола ж — мудра людина, яка трудиться в “сродному ділі”, тобто за своїм покликанням. Чимало Шершнів безглуздо кажуть: навіщо, наприклад, студентові вчитися, якщо нічого за це не має. Вони не розуміють, що справа, яка припадає до душі, дає найбільше задоволення. За природними законами живуть тварини (Хорт, Кішка, бджола) та наймудріші з людей (наприклад, давньоримський державний діяч і письменник Катон)») ліричне почуття сягає найбільшої напруги: через зіставлення внутрішнього стану героїв із навколишнім світом розкривається глибинний підтекст твору.
Фінал вірша («стислі перекази творів української літератури») приносить відчуття гармонійного завершення естетичного задуму, залишаючи глибокий слід у свідомості читача та утверджуючи незнищенність духовних цінностей.
Теми: барокова філософія · духовна свобода · національна гідність · пейзажна лірика · філософія серця