Всякому місту – звичай і права …

Григорій Сковорода

Всякому місту — звичай і права,
Всяка тримає свій ум голова;
Всякому серцю — любов і тепло,
Всякеє горло свій смак віднайшло.
Я ж у полоні нав’язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум.

Панські Петро для чинів тре кутки,
Федір-купець обдурити прудкий,
Той зводить дім свій на модний манір,
Інший гендлює, візьми перевір!
Я ж у полоні нав’язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум.

Той безперервно стягає поля,
Сей іноземних заводить телят.
Ті на ловецтво готують собак,
В сих дім, як вулик, гуде від гуляк.
Я ж у полоні нав’язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум.

Ладить юриста на смак свій права,
З диспутів учню тріщить голова,
Тих непокоїть Венерин амур *,
Всяхому голову крутить свій дур.
В мене ж турботи тільки одні,
Як з ясним розумом вмерти мені.

Знаю, що смерть — як коса замашна,
Навіть царя не обійде вона.
Байдуже смерті, мужик то чи цар,-
Все пожере, як солому пожар.
Хто ж бо зневажить страшну її сталь?
Той, в кого совість, як чистий кришталь…

Всякому городу нрав и права;
Всяка имеет свой ум голова;
Всякому сердцу своя есть любовь,
Всякому горлу свой есть вкус каков,
А мне одна только в свете дума,
А мне одно только не идет с ума.

Петр для чинов углы панскіи трет,
Федька-купец при аршине, все лжет.
Тот строит дом свой на новый манер,
Тот все в процентах, пожалуй, поверь!
А мне одна только в свете дума,
А мне одно только не идет с ума.

Тот непрестанно стягает грунта,
Сей иностранны заводит скота.
Те формируют на ловлю собак,
Сих шумит дом от гостей, как кабак,-
А мне. одна только в свете дума,
А мне одно только не идет с ума.

Строит на свой тон юриста права,
С диспут студенту трещит голова.
Тех безпокоит Венерин амур,
Всякому голову мучит свой дур,-
А мне. одна только в свете дума,
Как бы умерти мне не без ума.

Смерте страшна, замашная косо!
Ты не щадиш и царских волосов,
Ты не глядиш, где мужик, а где царь,-
Все жереш так, как солому пожар.
Кто ж на ея плюет острую сталь?
Тот, чія совесть, как чистый хрусталь…

Про вірш

Сатирична філософська пісня: викриття марнославства, жадібності й шахрайства світу та пошук чистої совісті перед лицем смерті.

Історія

Вірш є 10-ю піснею знаменитої збірки Сковороди «Сад божественних пісень», створеної під час його мандрів по Слобожанщині.

Поет спостерігав за життям чиновників, торговців, поміщиків і студентів, які витрачали все своє життя на кар'єру, інтриги, накопичення грошей і бенкети.

Іван Котляревський пізніше використав цей вірш у п'єсі «Наталка Полтавка» як пісню виборного Макогоненка, зробивши її всенародно відомою.

Форма

Строфа складається з шести рядків із бадьорим ритмом і чітким рефреном-протиставленням («А в мене серце в турботі одній...»).

Прийом сатиричного перерахування («каталогу людських вад»), де кожен тип суспільного шахрая дістає влучну характеристику.

Як читати

Сковорода показує, що кожен крутиться у власному колесі марнославства: хтось судиться за маєтки, хтось обдурює покупців, хтось вислужується перед вельможами.

Єдине, що захищає людину перед невблаганною косою смерті, яка не зважає на чини й золото — це «совість, як чистий кришталь».

Це вічний моральний урок про те, що сенс життя полягає не у володінні речами, а в чистоті власних вчинків.

Теми: всякому місту звичай і права · совість як кришталь · викриття марнославства · невблаганна смерть · сад божественних пісень

Усі поети