Зозуля та Косик (скорочено)
Григорій Сковорода
Зозул спитала чорного Дроздика, чому він не нудьгує співаючи. Сама вона співає навіть частіше за нього, але це не позбавляє її від нудьги.
Дроздик відповів так: Зозулі тільки й роботи, щоб, підкинувши свої яйця в чуже гніздо, з місця на місце, співати та їсти. Він же сам годує, береже і навчає своїх дітей, а співом лише полегшує собі працю.
Сила [ мораль]. Безліч людей, нехтуючи своїм покликанням, тільки їдять, п’ють та співають. Та через своє неробство вони нудьгують більше від тих, що працюють “без ослаби” [відпочинку]. Бо всі ці заняття — не справа, а “хвостик” справи. Ті ж, хто їсть, п’є та співає, аби потім охочіше взятися до роботи, не знають і нудьги. Саме про них говориться в прислів’ї: “Добрій людині всякий день свято”. Отже, не може бути щасливою людина, яка не полюбляє своєї справи. Найбільше ж задоволення дає поєднання власної праці із загальною роботою суспільства. Саме це є “істинне життя”. Тепер можна зрозуміти вислів давньогрецького філософа Сократа: “Дехто для того живе, щоб їсти й пити, а я п’ю та їм для того, щоб жити”.
1722-1794
Про вірш
Барокова філософська медитація про чистоту совісті, пізнання власної природи та перевагу душевного спокою над суєтними спокусами світу.
Історія
Твір належить до безсмертної спадщини великого українського філософа й мандрівного мислителя Григорія Сковороди (збірка «Сад божественних пісень»). Творчість Сковороди підсумувала епоху українського бароко та заклала етичний фундамент нової української культури.
Він протиставив жадобі чинів і багатства свою славетну «філософію серця», ідею «сродної праці» та внутрішньої свободи («De Libertate»), заповідавши на своїй могилі знамените: «Світ ловив мене, та не спіймав».
Форма
Метрична структура: староукраїнський силабічний вірш барокової доби. Характерний силабічний розмір із цезурою та колоритною бароковою римою.
Пісенні барокові строфи з повчальним рефреном або кантовою структурою. Звуковий лад відзначається природною гармонією вокалізму та продуманою системою інтонаційних акцентів.
Як читати
Твір відкривається виразним образним або філософським зачином («Зозул спитала чорного Дроздика, чому він не нудьгує співаючи. Сама вона співає навіть частіше за нього, але це не позбавляє її від нудьги»), що відразу захоплює увагу читача та створює неповторну емоційну тональність.
У кульмінації («Сила [ мораль]. Безліч людей, нехтуючи своїм покликанням, тільки їдять, п’ють та співають. Та через своє неробство вони нудьгують більше від тих, що працюють “без ослаби” [відпочинку]. Бо всі ці заняття — не справа, а “хвостик” справи. Ті ж, хто їсть, п’є та співає, аби потім охочіше взятися до роботи, не знають і нудьги. Саме про них говориться в прислів’ї: “Добрій людині всякий день свято”. Отже, не може бути щасливою людина, яка не полюбляє своєї справи. Найбільше ж задоволення дає поєднання власної праці із загальною роботою суспільства. Саме це є “істинне життя”. Тепер можна зрозуміти вислів давньогрецького філософа Сократа: “Дехто для того живе, щоб їсти й пити, а я п’ю та їм для того, щоб жити») ліричне почуття сягає найбільшої напруги: через зіставлення внутрішнього стану героїв із навколишнім світом розкривається глибинний підтекст твору.
Фінал вірша («стислі перекази творів української літератури») приносить відчуття гармонійного завершення естетичного задуму, залишаючи глибокий слід у свідомості читача та утверджуючи незнищенність духовних цінностей.
Теми: барокова філософія · духовна свобода · інтимна лірика · екзистенційний досвід · сатира і мораль