Палке небо, жовтувата
Недвижима пилюга,
Млява, спека й тьманувата,
Де не глянеш, скрізь юга.
Жайворінка десь високо,
По обніжках ховрашки,
Дрік та муха, а ізбоку —
Гук незримої мошки.
Вбога царина змарніла,
Сіножаті — пожари,
Череда он зачуміла
Бреде безбаш по горі.
По підгор'ю ж геть — он пишно
Скрізь біліє солонець...
Ех, життя твоє розкішне,
Мирозданія вінець!
1889
Саркастична антиутопія спекотного полуденного степу, що викриває приреченість людини перед невблаганною стихією та ілюзорність титулу «вінця мирозданія».
Поезія постала 1889 року як художнє відображення спустошливих посух, які систематично вражали південноукраїнські степи наприкінці XIX століття, прирікаючи селянські родини на голод і злидні.
На відміну від романтизованих описів природи, характерних для багатьох тогочасних авторів, Манжура подає суворий натуралістичний реалізм, що зближує його з прозою Івана Нечуя-Левицького та Панаса Мирного, демонструючи трагізм щоденної боротьби людини за виживання на випаленій землі.
Вірш написано чотиристопним хореєм із чітким чергуванням дактилічних/жіночих та чоловічих закінчень, що надає ритму уривчастого, сухого й напруженого звучання, співзвучного відчуттю задушливої спеки. Римування перехресне (abab). Звуковий малюнок насичений глухими приголосними та шиплячими («пилюга», «мошки», «пожари»), які відтворюють монотонний сухий гул літньої тиші.
Зоровий ряд поезії вражає своєю безжальною виснажливістю: жовтувата імла, зависла пилюга, блідий солонець і вигорілі сіножаті створюють відчуття мертвотної пустелі, де життя завмерло в очікуванні катастрофи. Символіка «зачумілої череди», що блукає по горі, підкреслює безнадію та втрату контролю людини над довколишнім світом.
Фінальна дворядкова строфа становить саркастичний пуант: гіркий вигук «Ех, життя твоє розкішне, // Мирозданія вінець!» полемізує з філософським антропоцентризмом і позитивістським оптимізмом доби. Манжура деконструює міф про всемогутність людини, зводячи «вінця природи» до безправної та знесиленої жертви спеки, злиднів і голодного степу.
Теми: посуха та виснаження природи · сарказм і гірка іронія · селянська доля · людина і стихія · соціальна безпорадність