І мати молода, і сонце юне,
І в неї на колінах немовля.
В прозорому повітрі, наче струни,
Гудіння оксамитного джмеля.
Прислухаюсь — співає колискову,
Не знати, чи дитині, чи собі…
І мати молода, і юне Слово,
І яблуні у ранішній журбі.
Розумні і дурні, малі й великі,
Уславлені й забуті — все пройшло,
Та не було народів без’язиких,
Іще німих народів не було!
1968
Полум’яний патріотичний твір про незламну вірність рідній землі, пам’ять предків та високий обов’язок захисту свободи України.
Поезія належить до багатого доробку автора (Леонід Кисельов), який зробив помітний і самобутній внесок у розвиток українського художнього слова свого часу. Твір відображає органічний зв’язок із національною культурною традицією та прагнення знайти власну неповторну інтонацію.
У вірші яскраво проявилася щирість ліричного переживання, глибока моральна позиція та увага до найтонших порухів людської душі, що робить його співзвучним переживанням читача будь-якої епохи.
Метрична структура: трискладовий розмір (амфібрахій / анапест). Широкий елегійний розмір із глибоким диханням і хвилюванням строфи.
Катрени з гнучким римуванням, розраховані на виразну декламацію. Звуковий лад відзначається природною гармонією вокалізму та продуманою системою інтонаційних акцентів.
Твір відкривається виразним образним або філософським зачином («І мати молода, і сонце юне»), що відразу захоплює увагу читача та створює неповторну емоційну тональність.
У кульмінації («І мати молода, і юне Слово») ліричне почуття сягає найбільшої напруги: через зіставлення внутрішнього стану героїв із навколишнім світом розкривається глибинний підтекст твору.
Фінал вірша («Іще німих народів не було») приносить відчуття гармонійного завершення естетичного задуму, залишаючи глибокий слід у свідомості читача та утверджуючи незнищенність духовних цінностей.
Теми: українська поезія · національна гідність · краса і гармонія · поетичне світовідчуття