В зорянім серпневім павутинні
Нап’яли блискуче полотно.
Просто неба, у дворі правління
Леніна показує кіно.
Чорно-білий фільм, але багряні
Юрми, революція і рік.
І до нас простує на екрані
Невисокий літній чоловік.
Сто акторів вчилися гаркавить,
Випинати груди-та дарма,
Бо у справжній ленінській поставі
Рис монументальності нема.
1968
Живописна поетична картина української природи, сповнена тонких колористичних деталей та світлої елегійної задуми.
Поезія належить до багатого доробку автора (Леонід Кисельов), який зробив помітний і самобутній внесок у розвиток українського художнього слова свого часу. Твір відображає органічний зв’язок із національною культурною традицією та прагнення знайти власну неповторну інтонацію.
У вірші яскраво проявилася щирість ліричного переживання, глибока моральна позиція та увага до найтонших порухів людської душі, що робить його співзвучним переживанням читача будь-якої епохи.
Метрична структура: трискладовий розмір (амфібрахій / анапест). Широкий елегійний розмір із глибоким диханням і хвилюванням строфи.
Катрени з гнучким римуванням, розраховані на виразну декламацію. Звуковий лад відзначається природною гармонією вокалізму та продуманою системою інтонаційних акцентів.
Твір відкривається виразним образним або філософським зачином («В зорянім серпневім павутинні»), що відразу захоплює увагу читача та створює неповторну емоційну тональність.
У кульмінації («І до нас простує на екрані») ліричне почуття сягає найбільшої напруги: через зіставлення внутрішнього стану героїв із навколишнім світом розкривається глибинний підтекст твору.
Фінал вірша («Рис монументальності нема») приносить відчуття гармонійного завершення естетичного задуму, залишаючи глибокий слід у свідомості читача та утверджуючи незнищенність духовних цінностей.
Теми: українська поезія · пейзажна лірика · краса і гармонія · поетичне світовідчуття