Панове…
Леонід Кисельов
Панове, в мене маленьке прохання.
Тобто це велике прохання,
Маленьке ж у тому розумінні,
Що неважко виконати його.
Отже, в мене маленьке прохання:
Я прошу не стріляти в дітей.
Розумієте, коли летять кулі,
Тим більше, коли падають бомби,
На жорстку землю падають діти.
Ніколи
ніхто не підійме Їх.
Звичайно, коли вбивають дорослих,
Це теж не дуже приємна річ.
Але зрозумійте, панове, діти…
Вони красиві, в’єтнамські діти:
Чорне волосся, круглі обличчя
І дуже мудрі очі у них —
Древньої культури відбиток.
А можливо-страждань відбиток,
А можливо — для нас незвичен
Азіатський розріз очей.
Ні, ви не думайте, я розумію,
Що є концесії та угоди,
Захист свободи, рівність, братерство
І безліч інших приємних слів.
Та доки на землю падають діти,
Усі наші книги та кінофільми,
Гучні промови й дотепні спічі
Не варті ламаного шага.
Мені не траплялося жодного разу
Прохати чогось у конгресу США.
Та зараз в мене маленьке прохання:
Я прошу не стріляти в дітей.
1968
Про вірш
Витончена сповідь про неповторність кохання, душевну чистоту та радість гармонійного злиття двох людських сердець.
Історія
Поезія належить до багатого доробку автора (Леонід Кисельов), який зробив помітний і самобутній внесок у розвиток українського художнього слова свого часу. Твір відображає органічний зв’язок із національною культурною традицією та прагнення знайти власну неповторну інтонацію.
У вірші яскраво проявилася щирість ліричного переживання, глибока моральна позиція та увага до найтонших порухів людської душі, що робить його співзвучним переживанням читача будь-якої епохи.
Форма
Метрична структура: трискладовий розмір (амфібрахій / анапест). Широкий елегійний розмір із глибоким диханням і хвилюванням строфи.
Катрени з гнучким римуванням, розраховані на виразну декламацію. Звуковий лад відзначається природною гармонією вокалізму та продуманою системою інтонаційних акцентів.
Як читати
Твір відкривається виразним образним або філософським зачином («Панове, в мене маленьке прохання»), що відразу захоплює увагу читача та створює неповторну емоційну тональність.
У кульмінації («Древньої культури відбиток») ліричне почуття сягає найбільшої напруги: через зіставлення внутрішнього стану героїв із навколишнім світом розкривається глибинний підтекст твору.
Фінал вірша («Я прошу не стріляти в дітей») приносить відчуття гармонійного завершення естетичного задуму, залишаючи глибокий слід у свідомості читача та утверджуючи незнищенність духовних цінностей.
Теми: українська поезія · інтимна лірика · екзистенційний досвід · сатира і мораль