Тато оповідають
Леонід Кисельов
Я в село приїхав дурний.
Бригадир загадає копать траншеї.
а ввечері поперек ниє страшенно.
чвалиш додому вже сам не свій.
А мій господар тягне з бурта
(хоч цілий день робив, як проклятий)
великий лантух. Дозволили взяти
картоплі гнилої — для скота.
Ідеш з ним і міркуєш так
(а в ніс від лантуха сморід винний):
чого він пнеться із сил, неборак,
і взагалі ж. не хлібом єдиним…
Ще й гордо зважиш свої надбання.
перебираючи знову й знову
рядки Пастернака і Гумільова
чи пісню Лорки про кров і коня.
І я тоді не любив село.
Мені здавилось, що навіть діти
тільки й дивляться щось вхопити
І цупити в хату. в своє кубло.
Але, поживши між цих людей.
збагнув, що це робилось з любові.
що дядькові байдужі корови.
а дядько любить своїх дітей.
Відробить тиждень, та ще й мішки
в неділю пре на базар до міста.
Бо «Смерть корнета»* не просить їсти.
а дітям треба хліб і книжки.
І той сніданок, що я з’їдав. —
товчена картопля, кисляк і сало —
так важко дядькові діставались,
що він не вгощав мене — причащав.
Я вчився любові в дядька Миколи.
Не знаю, яка мені ляже путь.
та вже цієї любові ніколи
мені не зректися. І не забуть.
1968
Про вірш
Витончена сповідь про неповторність кохання, душевну чистоту та радість гармонійного злиття двох людських сердець.
Історія
Поезія належить до багатого доробку автора (Леонід Кисельов), який зробив помітний і самобутній внесок у розвиток українського художнього слова свого часу. Твір відображає органічний зв’язок із національною культурною традицією та прагнення знайти власну неповторну інтонацію.
У вірші яскраво проявилася щирість ліричного переживання, глибока моральна позиція та увага до найтонших порухів людської душі, що робить його співзвучним переживанням читача будь-якої епохи.
Форма
Метрична структура: трискладовий розмір (амфібрахій / анапест). Широкий елегійний розмір із глибоким диханням і хвилюванням строфи.
Катрени з гнучким римуванням, розраховані на виразну декламацію. Звуковий лад відзначається природною гармонією вокалізму та продуманою системою інтонаційних акцентів.
Як читати
Твір відкривається виразним образним або філософським зачином («Я в село приїхав дурний»), що відразу захоплює увагу читача та створює неповторну емоційну тональність.
У кульмінації («І цупити в хату. в своє кубло») ліричне почуття сягає найбільшої напруги: через зіставлення внутрішнього стану героїв із навколишнім світом розкривається глибинний підтекст твору.
Фінал вірша («мені не зректися. І не забуть») приносить відчуття гармонійного завершення естетичного задуму, залишаючи глибокий слід у свідомості читача та утверджуючи незнищенність духовних цінностей.
Теми: українська поезія · національна гідність · інтимна лірика · краса і гармонія