П'ята симфонія Бетховена
Леонід Талалай
І прояснялося тоді,
За хмарою світився місяць,
1 розганяли ліхтарі
Пітьму в завулки передмістя.
І просиналися весна
В передчутті тепла і свята,
І виривалася з вікна
Симфонія могутня — П'ята.
І піднімалися увись
І там знесилювались звуки,
Немов до радості тяглись
І пустоту хапали руки.
Не буде там, не буде там,
Не буде там уже нічого,
Усе, що звалося життям,
Осяде прахом на дорогу!..
І розвередивши до дна
Мої сум'яття, щастя, горе,
Металась, ширилась вона
І піднімалася угору.
А з голубої висоти,
Яку відсвічував Славутич,
Могутня музика світил
Уже лилась земній назустріч.
І над землею молодою,
Що повертала на весну.
Як рівносилі між собою,
Вони зливалися в одну.
П’янили пахощі весинні.
Горіли місяць і ліхтар—
І на широкий тротуар
Від мене падало дві тіні.
Про вірш
Драматичний вірш про катарсисне протистояння духу земному праху, де звучання симфонії Бетховена поєднує індивідуальну душевну драму з космічною гармонією весняного пробудження.
Історія
Вірш «П'ята симфонія Бетховена» належить до раннього або ранньо-зрілого періоду творчості Леоніда Талалая (збірки «Журавлиний леміш», «Вітрила тривог»), коли поет активно осмислював явища світової культури крізь призму власного чуттєвого досвіду. Для поезії цієї генерації звернення до постаті Бетховена та його славетної «теми долі» було способом виходу за межі побутової радянської буденності до універсальних вимірів людського духу.
У цьому тексті київський урбаністичний простір (Славутич, ліхтарі передмістя, широкий тротуар) зливається з музичною стихією, відображаючи романтичний пафос молодості, яка стикається з першими глибокими кризами, сум'яттям і водночас нездоланною жагою духовного відродження.
Форма
Твір написано класичним чотиристопним ямбом із пірихіями, що забезпечує чіткий маршовий, водночас емоційно піднесений ритмічний поступ, суголосний бетховенівському симфонізму. Перші строфи витримані в регулярних чотиривіршах, які у другій частині твору об'єднуються у вільніші астрофічні блоки.
Спосіб римування — перехресний (АбАб) із послідовним чергуванням жіночих та чоловічих закінчень. Інтонація твору вирізняється широким використанням синтаксичного анафоричного паралелізму (повторюваний сполучник «І» на початку рядків), що створює ефект поступового наростання емоційної напруги (crescendo) та музикалізації поетичної мови.
Як читати
Центральний конфлікт поезії побудований на антитезі між тілесною минущістю («Усе, що звалося життям, / Осяде прахом на дорогу!..») та нетлінною могутністю творчого духу. Музика Бетховена, що виривається з вікна міського помешкання, постає деміургічною силою, яка здатна подолати морок передмістя, розбурхати «сум'яття, щастя, горе» ліричного героя і сягнути космічних висот, де вона резонує із «музикою світил».
Фінал твору містить тонкий філософсько-психологічний акорд: образ двох тіней, що падають від однієї людини на весняний тротуар під світлом місяця і ліхтаря. Це напрочуд місткий символ внутрішньої роздвоєності ліричного суб'єкта: одна його іпостась належить земному, минущому світові міських завулків, а інша — вічному, осяяному вишнім світлом і величчю мистецтва.
Теми: музика в поезії · катарсис · мистецтво і вічність · весняне оновлення · внутрішнє роздвоєння · урбаністичний пейзаж