Горнець

Марко Черемшина

— Кілько вас тут є ірщених, то аби-сте були свідомі: через оцей варіник я на старця зійшов. Як моя умирала, то я не помнівси, то забув-сми, як заорав. А самарка каже мені вчора, шо то все горнец. "І жінку затратив-єс і сам пропав-єс, каже. Аби не горнец, то ти до сегодні газда". А я на їду не вистравний, храмів не роблю, людей не скликаю, бо не бірую, усі знают. Єк за покійнички поклалося на полицу, то чєпів до сьогоднішнього дня.

— Ти, бадіку, не псуй собі працу, але дивиси за другов жінков. Тобі треба такої газдині, аби тобі на голові горшки била. За кожний раз, як прийдеш з коршми, то один горнец. Або ти на чілідину, або чілідина на тебе верже.

— Єк верже, то буду знатьи, шо є за шо, шо моя газдиня мні файно чістує. Але цес варінник піде зараз на черіпки. Аді у тоту обіч 'го шпурєю у тернє, най си розсипає, най ми в хаті не робит окаяніє.

— Мой, та то ще мудрий варінничьок, нашо розмітаєш жіночу арнарію?

— Винеси, каже Самарка, тот горнец та й розбий при людях, та й тоді тобі пофосолитси, єк руков відверне. А мені жінка через біду вмерла! Та же ви тємите, газди: єк покійничка лежала, то прийшла до мене єкас лєнка, що селом ходила. "Тобі жінка подужіє, — каже, — але звари і курку". А я став у гадках, шо тут робити? Єк гуцул возметси курєтину їсти, — гадаю собі, — то пан біг відбере кулешку. Але послухав-сми публіки, та й крадьки, аби мир не занв, зварив-сми в оцім варіннику курку, а жінка на другий день очі замкнула.

— То нема шо, бадіку, на зайду складати, ти чій не дитина, то знав-єс, шо з паном богом не траба гиршкатиси. Шо не годити, то ні; за курку пан біг гуцула карає. Зайді нічьоси не стане; підслухав співанки в селі та й повітривси далі, а ти приймай кару.

— Хто знає, може й зайда вже минувси, бо він брачіку стеребив усю курку; покійничка лиш дзємки покушіла.

— Ей, де! Їму си гріх не пише, бо то лєнка, усєклї молитви знає.

— То най 'го холера зітне, шо мні так збавив, на смерть збавив. Люди, таже я був газда, а сегодні голак.

— Знав-сми зайди послухати, знав-сми жінку заситити, а не знав-сми горшок з хати вікинути. Тіму-сми лайдак, п’єнюга остатній. Але ви, газди, будьте пребашні, шо я таке ротом мелю. Може мні попустити біда, щезла би, може, устаткуюся. Аді, сокотіти, бадійки, най шнурую. Ге-е-ех! На черіпки пішов, чуєте?

— Слухаєте, слухаєте, як черепє кочєєси, аби так біда відкочювалиси. Бігме, шо так: най гуцул не береси до курітини, най не гнівит бога! Будьте свідомі, газди!

Приміточки (словничок) до новелі:

Горнец – мала посудина (тут велике горня)

Бірує – мати силу

Вистравний – вибагливий

Чєпів – стояв

Варінник – каструля для варіння

Бадіку – чоловіче

Чілідина – родина, сім'я

Верже – кричить

Шпурєю – кидаю

Тернє – терен (рослина)

Храм – церковне свято

Пофосолити – пощастити

Арнарія – приладдя, статки

Лєнка – міщанка

Гиршкатися – дратуватися

Стереби – зжер, з'їв

Дзємки – трішечки

Повітривси – пішов далі

Минувси – помер (в цьому сенсі)

Зайда – випадкова людина

Збавив – зашкодив

Голак – самотній (в цьому сенсі)

Лайдак – невдаха

Пребашний – обережний

Сокотітси

Шнурєю – йду далі

На черепки – на частини

Про вірш

Новела трагікомічно змальовує трагедію зубожілого селянина, який крізь призму побутових забобонів та фаталістичного мислення звинувачує звичайний варінник у смерті дружини та власному остаточному розоренні.

Історія

Твір увійшов до першої збірки новел Марка Черемшини «Зазулька» (1901). У ньому письменник художньо препарує темні, архаїчні шари свідомості тогочасного галицького селянства, виснаженого злиднями, безправ'ям і правовим невіглаством.

Як фаховий юрист (доктор права), Черемшина щодня спостерігав у судах драму селянських руїн, де дрібний побутовий інцидент або марновірство нерідко ставали каталізатором повної втрати ґрунту під ногами та жебрацтва.

Форма

Соціально-побутова психологічна новела з елементами гіркої драми та гротеску. Композиція організована довкола публічної сповіді-діалогу на очах сільської громади.

Текст відзначається колоритним покутським діалектом, густою народною фразеологією, саркастично-співчутливим тоном та динамічною поліфонією селянських голосів.

Як читати

Образ розбитого горнця (варінника) функціонує як символ розпаду домашнього вогнища та опредметнення селянського фаталізму. Горе вдівця, що втратив ґаздиньку та господарство, набуває гротескного зміщення: психологічна травма шукає зовнішнього винуватця у магічній силі речі, перетворюючи посудину на демонізовану причину руїни.

Діалог виявляє зіткнення наївної селянської віри в наврочення з цинічною практичністю оточення («дивиси за другов жінков»). Черемшина глибоко розкриває феномен селянської розгубленості перед невблаганними законами нужди, де забобон слугує щитом від усвідомлення власної безпорадності.

Теми: селянська бідність · забобони і марновірство · втрата родини · руйнація ґаздівства · покутський побут

Усі поети