Ласка
На темнім судовім коридорі збився, як вівці, гурток мужиків, обтерханих бесагах й нараджувався, що їм діяти.
Одні піддавали гадку, чи не піти їм поскаржитися до судового старости, а другі зараз відганяли цю гадку, бо знали, що староста має люту кров і як узрить у дверях своєї канцелярії мужика, то у тім моменті гукає на возних, а тоді возні кидаються на чоловіка, як вовки, й виводять його надвір, але при тім виводі сягають під киптар і під байбарак та й рахують йому ребра, аби більше не вертався та й аби усьому хрещеному мирові відраджував такої докучливості.
Були газди, що радили піти до ключника до хати й там розложитися табором та й нічого не просити, ані перед ким не жалітися, але й ця рада швидко гибла, бо практиковані бадіки махали на неї руками й доказували на допевне, що така робота нічого не варта й ніде не пишеться.
Ще одні радили піти ще раз до директора Ржондзіцкого й просити його ще раз, аби мав на д людьми обачіння, аби не збавляв їх весни божої та й великодня.
Але й цю раду заплювали мужики слиною.
Низенький і, як скрипка, сухенький бадіка з твар’ю, як камінна, жовтава плитка, тручає шапку назад і б’ючися кулаком по чолі, заявляє, що мужик є завше дурний і тому мусить радитися мудрішого й тому повинні вони всі піти до адвоката й покласти, що заправить, і запитати його, що мають робити.
То як він сказав і ударив палицею по долівці, то всі бадіки йому притакнули і справилися за ним до канцелярії адвоката.
На дворі грає марець.
Звівається вітрець і то заслонює, то відслонює сонечко. Бадіки чаляпають своїми корзаками по грузькій вулиці й радіють, що із зими робиться каша, а в їх надією помальовані очі зазирають руді та лисі, гей обголені, хребти гір і пригадують їм, що десь за третіми горами йде в цей край весна, яка потребує їх сили й роботи.
Гірськими засколобинами біліють ще сніги, але вже запорошені, вже не такі студені, вже від погляду сонця в гинуть, вже не будуть морозити дітей у колисці, маржинку в колешні, рубачів бутинами, газдів у дорозі, птаху на смереці, кленів у воді.
Тоті розвалені сніги леда день сплинуть у бистрень і втечуть у море, а на їх місці зазеленіють левади й луки, та й прикличуть зозулю, аби бадіків щастям дурила.
Але ще не знати, де тота зозуля бадіків застане, звідки вона буде їх закликати, аби йшли весну веснувати.
Марко Черемшина — Інвалідка Марко Черемшина — Грушка Марко Черемшина — Село вигибає Ще 54 твори → Біографія Марка Черемшини
Цим бадіки найдужче зажурені.
Адвокат добре обдивився, розпитав бадіків, якої ради шукають, розперся у кріслі і сховав свою платню до шухляди.
— Ви, каже, — газди, такі дурні, як оті вівці ваші, що ви їх доїте і вовну з них собі обстригаєте, а вони голі й голодні бігаються за вами услід і ще блеють за вами.
— Ми люди робітні, пане, ми весни шкодуємо.
— Що вам весна принесе, коли у вас землі обмаль?
— Станемо дес. У дворі на роботу, але весни не змарнуємо.
— Двори мають своїх, вами не требують.
— То будемо у долівських газдів спілки брати.
— То такі самі голаки, як ви.
— То підемо на трачки робити.
— А як і там не приймуть?
— Буде, як біг дасть, але не в неволі.
— А ваші бесаги від чого так попухнули?
— То ми вовни набрали, бо хочемо там прьисти, аби нам не навтємлювалоси.
— Ей, хлопи, хлопи…
Низенький бадіка звертає адвокатові увагу, аби залишив цю бесіду:
— Ми не тому до вас прийшли, аби ви нам покривлю валися, лиш аби-сте нас вислухали, та й помогли у нашій біді. Ви наш, а ми ваші. Ми прийшли до вас, аби від вас дізнатися, чи то є директорові повинність, чи його ласка, аби він нас сегодні приймив.
Адвокат поклав жовте олівце на чоло і, подумавши, відрік:
— То його ласка, бо таких, як ви, є багато.
Низенький бадіка кладе перед адвоката друге питання:
— А єк тото ласка, то по кілько то нас має коштувати?
Адвокат знов підпер чоло рукою і нахмурений надумався, а опісля вирішив:
— Дасте йому кожний по п’ятці.
Бадіки ойкнули.
Низенький бадіка кладе перед адвоката третє питання:
— Але ви самі з ним поговорите?
— Та що я маю з вами робити?
І бадіки обтулювали адвоката медовими словами, щоби лишень ішов з ними, щоби квапився.
— Та чого ви туди квапитеся?
— Аби нам нинішній день рахувався.
— А гроші маєте?
— Шос маємо, а шос по дорозі у Майорка собі угатимо.
Адвокат, неначе картаючи себе за те, що на хвильку забувся й сам собі відмовляв та знеохочував клієнтів, змінив швидко свій погляд і, плескаючи по плечу низенького бадіку, безпечив, що він з директором Ржондзіцким добре собі заходить і, хоч справа бадіків є тяжка, він її поведе так, аби було добре.
Бадіки ловили його за слово і підганяли.
— Веди, веди нас, любий панічку, так, аби було добре, аби ті згадували, аби-сми других газі дів до тебе справляли.
І пішли.
Пан директор Ржондзіцкий колишеться, як бечівка коридором, а коли заздрів адвоката з бадіками, швидко зайшов до своєї канцелярії й луснув за собою дверми так, що ввесь суд здригнувся.
Бадіки вгадували, що директор тому такий лютий, що тепер адвокатові не зможе вже відмовитись і не посміє гаркати на нього так, як гаркнув би на них, коли за себе його покірно просили.
Лоскіт пішов темним коридором і заглушив поздоровлення, яке адвокат вислав за директором.
Бадіки лишилися під дверима, а їх правний заступець, усміхаючись, увійшов у директорську канцелярію.
Чути бесіду, чути сміх, а відтак хвилька тиші.
— Справа є дуже тяжка, бо є переповнення, бо таких, як ви, є багато, а всім не можна догодити, бо місця нема. Але я бачу, що директор рад би мені піти на руку і зробити тоту ласку, аби ви дурно домів не вертали, — але цієї ночі такса пішла вгору, бо хлопів налізло, як трави та листу.
Бадіки споважніли.
— Ба, чи дуже підскочила?
— Вже удвоє.
— Пречь-би-си казало!
— І то ще не похочує!
— Варе?
— Клянуся на свої діти! Лишіт, ми вам віримо!
— Бо то, знаєте, кожний хоче жити…
— Знаємо, пане, ше й єк знаємо!
— То й знаєте, панове газди, що тото властиво не вільно…
— А ви до чого пан?
— Я до параграфів.
— Ей, говоріт свої, шо нам не вілно, то вам таки вілно.
— Ні, і мені того не вільно, бо я ваш чоловік. Але ви зложіть між собою по десяточці оцему низенькому газді до рук, а я зараз навчу, як він має ці гроші давати.
Бадіки обернулися набік і стали шпортати пальцями у своїх ременях, а їх заступник узяв низенького бадіку попід паху набік і пошепки учив його, що треба робити.
А як адвокат, оглядаючись назад себе, скінчив свою науку і прощався з бадіками, то у жмені низенького бадіки узбиралося дванадцять десяточок, і всім бадікам засвітилися очі,коли за низеньким своїм товаришем входили у директорську канцелярію, а директор, похилений над столиком, щось собі писав і не виганяв їх з порога.
Низенький бадіка підійшов до директора і,кладучи зібрані гроші на стіл, повістував, що вони ті гроші найшли у суді на підлозі і їх підоймили та й віддають там, де вони належуть.
Директор не звертає на це уваги й пише дальше, а бадіки почали покашлювати й підганяти очима свого низенького товариша, щоби все сказав.
Низенький бадіка укладається, як до отче нашу і зачинає від самого початку.
— Будьте нам зобашні, директорю наш панцкий, презусе наш дорогенький!
— Спадайте на рани, не збавляйте нас божої весни й прийміт нас до того смучого криміналу, най ми цими слотами та фуфелами свою кару відбудемо, заки земля божа осушити та й нагрієси.
Директор наче прокинувся спросоння.
— Ах, то ви?
— Ми самі, пранчіку, пишний та й файний!
— Ви до арешту, так?
— Ой так, так, комісарю наш годний!
— Ви ще за тото віче, правда?
— За віче, за віче, любчіку наш любий!
— По кілько ви тоді зафасували.
— По місяцеві, добрітко наша добра!
— Та й вам доконче тепер?
— Єкби ваша ласка, панчіку гречний!
— Кортить вас дома паску їсти?
— Світе панцке слово!
— Але я казав вам, що там елітно, нема де шпильки опустити.
— Межи людьми і ми примістимося, єк ваша ласка.
Директор впорядкував свої акти, понакривав їх дощечками, притиснув камінцями і, відхиливши двері, щось крикнув, а до канцелярії вбіг ключник, ключами подзвенькуючи.
— Спиши мені їх і бери тобі цю свіжу марфу!
Бадіки, відходячи в тюрму, топилися під директорською ласкою, як той мартовий сніг на горах.
— Аби-сте, панічку прожили!
— Аби-сте тривали!
— Аби-сте на рік діждали!
— Аби вас, панічку, госпідь милосердний укрив своєв небеснов ласков!..
Приміточки (словничок) до новелі:
Обтерханий – навантажений
Бесаги – сакви, сумка заплечник
Возний – дрібний служака, охоронець
Киптар – верхній одяг
Рахувати ребра – набити когось
Бадіки – чоловіки
Марець –
Корзаки – взуття з грубої шкіри
Чаляпати – йти
Засколобини – улоговина
Бутин – ліс, призначений на зруб
Клен, клень – вид риби
Бистрець – потік
Трачки – тартак
Голаки – небагаті
Тертиця – дошка
Підвалини –
Чілідина. челядина – родина, сім'я
Байбарак – коротенький сукняна одежина з рукавами
Нотар – нотаріус
Адукат – адвокат
Раїти – радити
Колешня – возівня або хлів
Прьисти – прясти вовну
Презус – президент, голдова
Смучий – чортячий, проклятий
Фуфела – метелиця
Фасувати – одержувати
Глітно – тісно
Марфа – крам, добро