Портрет жіночий на стіні,
У грубі жевріють вуглинки,
І тихо-тихо, як у сні,
Пливуть за вікнами сніжинки.
Пливуть за ними дні й літа,
Уже і біль почав минати,
Та не минає самота
І відчуття гіркої втрати.
Бо ніби й хата — як була,
І ті ж у вікнах виднокола,
Але дружина відійшла,
Відкіль не вернеться ніколи.
І стали стіни мов чужі,
Заледве справили поминки…
Неначе тіло без душі,
Оселя, де немає жінки.
Філософський роздум про незворотний рух часу, таїну людського буття та пошук духовної рівноваги серед життєвих бур.
Поезія належить до багатого доробку автора (Микола Луків), який зробив помітний і самобутній внесок у розвиток українського художнього слова свого часу. Твір відображає органічний зв’язок із національною культурною традицією та прагнення знайти власну неповторну інтонацію.
У вірші яскраво проявилася щирість ліричного переживання, глибока моральна позиція та увага до найтонших порухів людської душі, що робить його співзвучним переживанням читача будь-якої епохи.
Метрична структура: пружний чотиристопний ямб. Карбований, енергійний чотиристопний ямб із чітким ритмічним малюнком.
Класичні чотиривірші з перехресним римуванням (абаб). Звуковий лад відзначається природною гармонією вокалізму та продуманою системою інтонаційних акцентів.
Твір відкривається виразним образним або філософським зачином («Портрет жіночий на стіні»), що відразу захоплює увагу читача та створює неповторну емоційну тональність.
У кульмінації («Бо ніби й хата — як була») ліричне почуття сягає найбільшої напруги: через зіставлення внутрішнього стану героїв із навколишнім світом розкривається глибинний підтекст твору.
Фінал вірша («Оселя, де немає жінки») приносить відчуття гармонійного завершення естетичного задуму, залишаючи глибокий слід у свідомості читача та утверджуючи незнищенність духовних цінностей.
Теми: українська поезія · екзистенційний досвід · краса і гармонія · поетичне світовідчуття