Серед саду біла хата,
Білий цвіте, будь за свата.
Плинь за тихою водою,
Повертайся з молодою.
Хай вона у сад загляне,
Бо за нею серце в’яне.
Покажи їй трави й квіти,
Розкажи, як вітер віти
Ніжно й лагідно гойдає
І від щастя завмирає.
Натякни, що наречена
Вона перша буде в мене.
Промовчи, як ляже тиша,
Що була до неї інша.
Що велось їй в гостях круто,
Що росте над нею рута.
Витончена сповідь про неповторність кохання, душевну чистоту та радість гармонійного злиття двох людських сердець.
Поезія належить до багатого доробку автора (Микола Луків), який зробив помітний і самобутній внесок у розвиток українського художнього слова свого часу. Твір відображає органічний зв’язок із національною культурною традицією та прагнення знайти власну неповторну інтонацію.
У вірші яскраво проявилася щирість ліричного переживання, глибока моральна позиція та увага до найтонших порухів людської душі, що робить його співзвучним переживанням читача будь-якої епохи.
Метрична структура: пружний чотиристопний ямб. Карбований, енергійний чотиристопний ямб із чітким ритмічним малюнком.
Класичні чотиривірші з перехресним римуванням (абаб). Звуковий лад відзначається природною гармонією вокалізму та продуманою системою інтонаційних акцентів.
Твір відкривається виразним образним або філософським зачином («Серед саду біла хата»), що відразу захоплює увагу читача та створює неповторну емоційну тональність.
У кульмінації («Ніжно й лагідно гойдає») ліричне почуття сягає найбільшої напруги: через зіставлення внутрішнього стану героїв із навколишнім світом розкривається глибинний підтекст твору.
Фінал вірша («Що росте над нею рута») приносить відчуття гармонійного завершення естетичного задуму, залишаючи глибокий слід у свідомості читача та утверджуючи незнищенність духовних цінностей.
Теми: українська поезія · інтимна лірика · пейзажна лірика · філософія серця · екзистенційний досвід